Як рибоньки об лід, роками побиваються сільські депутати, понад триста рядових селян, учителі місцевої школи, але їхнє просте питання так ніхто і не вирішив
А про те, що воно справді просте, вам у Свічкаревому і школярі скажуть. Ну, як же це так: у їхніх батьків і дідів на руках є сертифікати на розпайовані 530 гектарів під неплодоносними садами, а обміняти ці документи на державні акти роками не вдається? Куди тільки не зверталися - глуха стіна! А немає акта - немає повноцінного права власності на землю з тим, щоб її обробляти чи здавати в оренду. Через це 530 гектарів найродючіших земель колишнього радгоспу ім. Луценка Кобеляцького району стоять пусткою, не дають прибутку їхнім фактичним власникам - 397 акціонерам того радгоспу, вкрай збіднілим після розпаду господарства місцевим жителям. 105 їх за ці роки боротьби за справедливість уже відійшли в інші світи. Безсумнівно, що віку їм вкоротила і бідність, і ось ця багаторічна нервова напруга: хотіли ж у спадок своїм дітям, внукам передати политий їхнім потом і кров’ю їхніх батьків шматок батьківської землі. Не встигли!Але живий народ не відступився! І в цьому його честь! І цей народ переможе, зітре в порошок всіх тих чиновників, які зобов’язані були вирішити просте людське питання, але, швидше за все, або спасували перед якимось високим начальством, або спокусилися на подачки грошових мішків, котрі й накинули око на чорноземи Свічкаревого. Це віддалене від райцентру Кобеляки село територіально входить до Марківської сільської ради.
Я побував у Свічкаревому, почув його людей.Після ходінь по владних кабінетах Кобеляк, Полтави, після безрезультатних письмових звернень до прокуратур всіх рівнів, до спеціалізованих державних земельних установ і навіть до самого Президента Віктора Януковича, сільська громада доручила члену ініціативної групи Іванові Никифоровичу Кучерявенку скласти листа на адресу найвищого профільного органу влади - Державного комітету України по земельних ресурсах. В цьому листі коротко і так само зрозуміло викладено результат десятирічних поневірянь селян і єдине прохання: виконайте норму Закону і видайте нам державні акти на землю.
Цитую: “За десять років від дня видачі нам сертифікатів сади збанкрутілого радгоспу Луценка доведені до жахливого стану і вже не можуть бути використані за призначенням. На цей час багаторічні насадження продані ліквідатором радгоспу товариству “Екопротекс” з метою їх знесення і переробки на деревне вугілля.
Ще в грудні 2007 року ми, власники паїв, уклали договір з “Полтавським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою” на розробку документації для виготовлення державних актів на наші паї з терміном закінчення - до 3 грудня 2008 року. Інституту ми надали необхідну документацію, внесли 50% вартості - 9500 грн. 4 січня 2012 року т.в.о. директора інституту Неділько Г.В. направив голові Марківської сільської ради лист, в якому повідомив про призупинення робіт по виготовленню державних актів. Мотивує це тим, що багаторічні насадження не списані. На зустрічі представників нашої громади з Недільком Г.В. 5 квітня 2012 року він відмовився назвати документ, на підставі якого з’явилася ці вимога. Тим більше незрозуміла ця вимога на фоні фактичного знесення та переробки дерев на вугілля. Якщо ці дерева не списані, то чому акти на їх списання вимагають від нас, адже дерева рубає ТОВ “Екопротекс”?”
Ось у чому, шановні мої читачі, а також ви, державні службовці - простота питання, в якому розуміється навіть школяр! Яка мова може йти про акти списання дерев, якщо їх уже… вирубують з вересня 2011 року!
- Формально, вони не списані, - каже мені Григорій Васильович Неділько, до якого я приїхав на вул.Крамського, 9 у Полтаві, де розташований очолюваний ним інститут землеустрою. - А сади належать до майнового комплексу і їхня балансова вартість дорожча, ніж сама земля під ними. Без ВАТ “Луценка” їх ніхто не спише. Я припинив виконувати договір, поки немає акта на списання. Обіцяли, але не привезли. Обманули мене. А 9 з половиною тисяч гривень їхньої оплати я готовий закрити за той обсяг робіт, що ми вже виконали.
Інститут Неділька - серйозна триповерхова установа з достатньо насиченим штатом і таким же обсягом роботи. Відтоді, коли земля в Україні набула серйозної ціни, коли за кожну сотку йде боротьба мало не до крові, до цього будиночка на затишній вуличці Крамського ведуть усі дороги. Без оформленого тут документа (за внесену на рахунок інституту конкретну плату) ніхто на Полтавщині земельки не приватизує. Тобто, обсяг роботи тут - величезний і надвідповідальний, бо всі рішення пов’язані з великими грошима. При цьому у питанні мого журналістського розслідування Григорій Васильович виявився обізнаним, як кажуть, до деталей. Давно знаючи його як професіонала, знавця в земельних і навколо земельних питаннях, запитав напряму:
-Чи не вважаєте Ви, що йде рейдерське захоплення паїв у Свічкаревому? Чи не тиснуть на Вас владоможці, аби гальмували приватизацію тих ділянок? Адже “акт на списання саду”, на мою думку, це абсурд, адже, по-перше, сад уже вирубують, а, по-друге, ліквідатор радгоспу той сад уже давно продав?
Григорій Васильович був відвертим настільки, наскільки йому дозволяє його посада. І це зрозуміло. Тільки й сказав, що “створено середовище, в якому неможливо працювати”. А щодо “Луценка”, то порадив мені поцікавитися, коли, яким рішенням ВАТ “Луценка” втратив право на землі загального користування, тобто і тими, на яких стоїть той сад як камінь спотикання?
-Це ж був майновий комплекс, а під ним земля. То де вона тепер?
-Ми знаємо, що оригіналу державного акта у ВАТ “Луценка” немає - є другий примірник, - це вже говорить мені Олександр Григорович Шило, заступник начальника Головного управління Держкомзему у Полтавській області.
Ця земельна установа розташована на вул. Уютній (і придумав же якийсь дурень отаку назву вулиці у духовній столиці України!). Я хотів, було, зустрітися з начальником управління Григорієм Івановичем Шарим, але він перебуває у відпустці. Звідси також Марківському сільському голові у жовтні 2009-го надійшла за його підписом відповідь. Цитую: “Розподіл між власниками земельних часток (паїв) землі під багаторічними насадженнями з урахуванням їх вартості, у зв’язку з тим, що вони не належать власникам, на нашу думку, не можливий”.
-Як це розуміти “на нашу думку”? Нас 46 мільйонів в Україні, і кожен має свою думку. А для всіх є одне законодавство, є один Земельний кодекс! - апелює високопосадовому державному службовцю мій співрозмовник у Свічкаревому Іван Никифорович Кучерявенко.
За освітою він - інженер-механік з вищою освітою, досить ерудована людина, котра досконало вивчила правові підстави для отримання односельцями державних актів. Навіть аналогічний приклад знайшов у пресі по Криму, де так само земля під багаторічними насадженнями була розпайована.
-Коли ми недавно, 6 квітня, були на прийомі у Шарого, то Григорій Іванович, здається, уже зрозумів нас правильно, - розповідає Іван Никифорович. - Сказав, щоб ми йшли до Неділька, а він мовби з Недільком переговорив, щоб той видав нам технічну документацію на акти. Але ж бачите… Ми переконані, що хтось з чужаків накинув око на нашу земельку. Для цього через суд у Полтаві поновив у власності банкрута - ВАТ “Луценка”. Приїжджав якийсь Баранов з Полтави до голови Кобеляцької райдержадміністрації Таранушича, казав, що сад підніме, і корів розведе, і гриби вирощуватиме у Свічкаревому. Ми вже подібне чули від одного так званого правонаступника - “Антора”. Метал вирізали, цеглу забрали, а селу одне сміття на розвалинах лишилося.
У колись славному радгоспі ім.Луценка за часів Кучерявенка (він працював тут головним інженером) був не тільки розкішний сад з яблунь, груш, слив, черешень, а й утримували до тисячі голів великої рогатої худоби, півтисячі свиней.
-Коли вже радгосп занепадав, - розповідає Іван Никифорович, - і сад уже належно не доглядався, то й яблука вродилися не дуже на вигляд сортові. Повіз я їх на гостинець сестрі у Дніпропетровськ, а вона мені й каже, мовляв, що це вони такі недорідні у вас стали. “Та ти скуштуй”, відповідаю. І вона переконалася, що таких чудових яблук за смаком давно на базарах не купиш. Наші, свічкаревські чорноземи давали яблунькам той смак.
І ця земля десять років пустує, а тепер ось може дістатися заїжджим махінаторам. Вони вже приїжджали у Свічкареве. Селяни найняли собі адвоката, але його на збори якісь “молоді у куртках” не пустили. В знак протесту і селяни залишили зал. Селяни мають підтримку від сільського голови, від своїх депутатів, а районна влада відправляє їх у суд.
Ні, кажуть люди, на суди у нас грошей немає, а вила в кожного є.
Немає коментарів:
Дописати коментар