Чужаки накинули око на чорноземи села Свічкареве

Як рибоньки об лід, роками побиваються сільські депутати, понад триста рядових селян, учителі місцевої школи, але їхнє просте питання так ніхто і не вирішив

А  про те, що воно справді просте, вам у Свічкаревому і школярі скажуть. Ну, як же це так: у їхніх батьків і дідів на руках є сертифікати на розпайовані 530 гектарів під неплодоносними садами, а обміняти ці документи на державні акти роками не вдається? Куди тільки не зверталися - глуха стіна! А немає акта - немає повноцінного права власності на землю з тим, щоб її обробляти чи здавати в оренду. Через це 530 гектарів найродючіших земель колишнього радгоспу ім. Луценка Кобеляцького району стоять пусткою, не дають прибутку їхнім фактичним власникам - 397 акціонерам того радгоспу, вкрай збіднілим після розпаду господарства місцевим жителям. 105 їх за ці роки боротьби за справедливість уже відійшли в інші світи. Безсумнівно, що віку їм вкоротила і бідність, і ось ця багаторічна нервова напруга: хотіли ж у спадок своїм дітям, внукам  передати политий їхнім потом і кров’ю їхніх батьків шматок батьківської землі. Не встигли!

Прокуратура області зняла обвинувачення з Вікторії Санжарівець

Вікторія Санжарівець (у центрі) зі своїми рятівниками:
зліва направо - адвокат Сергій Колотій,
журналісти Олександр Кулик і Людмила Кучеренко,
громадський правозахисник Володимир Полупан.

Тепер уже з упевненістю можна сказати, що якби не наполеглива боротьба журналістів, правозахисників, правників, що тривала понад рік, неповнолітня Вікторія Санжарівець уже б давно “мотала строк” за чужий злочин.
Саме у березні 2011 року мама убитого Сергія Звенигородського, Світлана Миколаївна, прийшла у редакцію “Полтавської думки” з листом і заявою про те, що не вірить слідству і суду, що її сина-афганця могла задушити зовсім маленька на зріст 16-річна юнка. Так журналісти дізналися про суд над дівчинкою з кобеляцького села Ліщинівка й розпочали широкомасштабне журналістське розслідування, в ході якого одразу зрозуміли, що правоохоронці просто “повісили” на сироту вбивство полтавського музиканта Сергія Звенигородського на фестивалі “Вйо, Кобеляки!” у серпні 2010-го.

З листа до засобів масової інформації вкладників пограбованої кредитної спілки “Лубно” та батьків незаконно засуджених Вячеслава Медведського, Дмитра Теленкова і Ольги Іващенко

Шановна редакціє “Полтавської думки”!
Справа кредитної спілки “Лубно” - одна з найрезонансніших на Полтавщині. Не тільки ми, вкладники “Лубно”, яких обікрали шахраї, а, знаємо, що і вся громадськість шоковані правовим беззаконням слідчих органів прокуратури та Лубенського міськрайсуду. Ці органи влади посадили в тюрму на 7-8 років невинних молодих людей - Вячеслава Медведського, Дмитра Теленкова і Ольгу Іващенко за те, що мовби вони вкрали наші 28 мільйонів гривень. Це неправда! Ці люди не крали наших грошей. Гроші покрали власники спілки, їхні високопосадові куми, члени  спостережної ради спілки, родичі миргородського прокурора. Тепер ми можемо з більшою долею вірогідності здогадуватися, що нашими грошима вони поділилися зі слідчими, іншими прокурорами і суддями, які зробили винними Медведського, Теленкова і Іващенко.

Європейські ЗМІ написали про “бандитів і шахраїв” в Україні

Кумівство та корупція в Україні призвели до того, що ціни на стадіон дуже високі, а швидкісні дороги не готові в строк

Провідні ЗМІ Бельгії, Нідерландів та Німеччини гостро розкритикували ситуацію з цінами на готелі в Україні. Як передає кореспондент “Інтерфакс-Україна” з Брюсселя, видання процитували президента УЕФА Мішеля Платіні, який цими днями побував в Україні і назвав причиною зростання цін “бандитів і шахраїв”.

У Зінькові родичка депутата Кулініча привела в суд понад 300 селян, заплативши за них тисячі гривень судового збору

Лідія Кулініч добивається, аби суд відібрав у сільгосппідприємства “Полтаваекопродукт-2” право користування земельними паями, щоб розірвав договори, укладені на п’ять років. Мета у Лідії Кулініч зрозуміла: привести селян під опіку до свого родича, приватного підприємця, депутата Полтавської обласної ради Олега Кулініча, який також орендує земельні частки селян і хоче мати їх ще більше. Про це “Полтавська думка” уже писала у числі №11 за 15 березня цього року, у зверненні до влади керівника “Полтаваекопродукт-2” Івана Некрасова про захист його колективу і селян від рекету.

«Це ж не по-людськи! Це рекет!..»

    Не по-людськи, бо в конфлікті двох знаних у Котельві осіб сильніша взяла “під обстріл” усю сім’ю слабшої, в т.ч. сина-школяра.   
    Не по-людськи, бо невпевненість у своєму завтрашньому дні стривожила понад півсотні працівників Котелевського споживчого товариства, які можуть залишитися без роботи і зарплати. 
    Не по-людськи, бо майже вся котелевська глибинка, тобто найвіддаленіші від райцентру села, тисячі селян, можуть враз залишитися без надійного і доступного в цінах торговельного обслуговування. 
    Врешті, не по-людськи, бо свого часу, у лютому 1987-го, тодішній перший секретар Котелевського райкому партії Григорій Миколайович Дубина (перша керівна особа в районі) дав серйозний поштовх кар’єрному росту нинішній першій керівній особі Котелевщини - Тетяні Михайлівні Корост, яка тепер “з’їдає” з посади його сина, знищує “справу життя” його невістки і навіть морально подавлює його онуків.
    А рекет в тому, що голова Котелевської райдержадміністрації, ставлениця Президента Януковича, власниця одного з найкрутіших приватних бізнесів у цьому кутку Полтавщини Т.М.Корост, використовуючи своє службове становище, захоплює цілу мережу (понад 70 магазинів, міні-підприємств та інших об’єктів з залишковою вартістю 3494261 грн.) одного з кращих не тільки на Полтавщині, а й Україні Котелевського споживчого товариства, яке з кризи 90-х років витягла з боргів, підняла, розбудувала не хтось, а саме Людмила Дубина.