Квартирних шахраїв “кришував” лейтенант міліції?

10-денна боротьба громадського правозахисника Володимира Полупана з квартирними шахраями та їхньою “кришею” завершилася виселенням зловмисників з квартири ветерана війни

Полтава, Браїлки, 17 лютого 2013 року.
Громадський правозахисник
Володимир Артемович Полупан

Марія Кузьмівна Замкова з фотографією сина,
ще школяра-першокласника

Про трагедію 87-річної вчительки, ветерана Великої Вітчизняної війни Марії Кузьмівни Замкової, що проживає на Браїлках у Полтаві, я писав у попередньому числі газети. Із зібраних фактів про захоплення її 3-кімнатної квартири невідомими зловмисниками я допускав, що у них може бути “криша”, адже одна зловмисниця (з чорним волоссям, худорлява), виливаючи брудний словесний потік на групу правоохоронців і помічника міського голови Володимира Полупана, який їх викликав на місце злочину, кричала, що “всіх пересаджає”, що вона “жінка прокурора”. Найдивніше в цьому було те, що міліціонери той словесний понос… проковтнули і пішли геть. Але Полупан встиг помітити змовницькі погляди чорнявки і дільничного міліціонера. Це стало другою підставою здогадуватися про міліцейську “кришу”. Пізніше я дізнався від сина Замкової - Олександра, що міліція двічі викликала його у Київський райвідділ за заявою квартирантки про викрадення у неї мобільного телефона.

-Вона підкинула телефон у мою кімнату і заявила в міліцію, щоб таким чином мене ув’язнити, а маму умертвити і заволодіти квартирою.
-Так ти ж кажеш, що твоя кімната була замкнена. Як вона туди проникла?
-А коли перший раз приходив міліціонер за нашим викликом, то він попросив у мене ключі, щоб оглянути мою кімнату. Я дав, а він їх мені не повернув. Повіз мене в міліцію і сказав, що ключі віддав отій “з чорним волоссям”. А там у в’язці був ключ і від моєї кімнати, і від маминої. Коли я вдруге з села приїхав у Полтаву в свою квартиру, через декілька хвилин до нас зайшла і міліція, і одразу в мою кімнату, де й лежав телефон квартирантки. Вона, коли мене не було, а від міліціонера ключ до моєї кімнати мала, підкинула телефон. Коли я приїхав, вона ж викликала міліцію, мовляв, приїжджайте і хапайте злодюгу. Вони так і вчинили - вдруге потягли мене в міліцію, влаштували допит. Хотіли, щоб я написав пояснення під їхню диктовку, що мовби я вкрав телефон, аби продати його і заплатити за комунальні послуги. Кажу їм, що я не крав. А вони мені: пиши, інакше кинемо в камеру до туберкульозників. І я злякався, бо вони ж мене ще вдома, при матері побили і наділи наручники, і написав так, як вони наказали… А ще до цього я вже розумів, що появлятися у Полтаві мені не можна. Добрі люди, двоє кобеляцьких міліціонерів порадили мені перебути лиху годину в селі. Але ж як?.. Мама зимує в Полтаві, пересувається на милицях… Їй же потрібен догляд, їжа.
І їхав Олександр до матері, а потрапляв у міліцейський капкан.
Отже, “ключі для квартирантки від міліціонера”, виклик квартиранткою міліції на появу “злодія” - неспростовні докази схеми, відпрацьованої організованою злочинною групою з метою заволодіння чужого майна - 3-кімнатної квартири вартістю близько 45 тисяч доларів США.
Схема спрацювала б, якби не бойовий громадський правозахисник Володимир Полупані і наша газетна публікація у попередньому числі “Полтавської думки” за 14 лютого. Володимир Артемович з 8 лютого щодня тримав ситуацію на контролі, подав 5 заяв до Київського районного відділу і міського управління міліції, а я через газету попросив головного міліціонера області Едуарда Федосова розібратися, хто з його підлеглих долучився до фізичного і морального знищення беззахисної родини 87-річного ветерана війни, шанованого педагога Марії Кузьмівни Замкової. Більше того, хто з його підлеглих, по суті, знехтував його резолюцією, яку Е.Федосов наклав на заяві до нього М.К.Замкової ще від 8 листопада 2012 року. Марія Кузьмівна написала начальнику обласної міліції про те, як квартиранти, та ж сама “худорлява з чорним волоссям” і житель села Дрижина Гребля (він далекий родич Замкових, мовби вселив тих квартирантів) били її, за руки і ноги тягали по квартирі, аби таким чином прискорити смерть.
Володимир Полупан з’ясував, що заяву М.К.Замкової від 8 листопада 2012 року обласна міліція направила на розгляд у Полтавське міське управління, де нею мав зайнятися слідчий Руденко. А тим часом протягом трьох місяців, з 8 листопада 2012-го до 8-го лютого 2013-го, квартиранти-зловмисники перетворили затишну квартиру ветерана війни Замкової у смердюче кубло. Ці три місяці Марія Кузьмівна з сином Олександром жили у батьківській хаті в селі Красне Кобеляцького району. Селяни прочули, що зловмисники хочуть заволодіти полтавською квартирою Замкових і наказали матері і сину негайно їхати в Полтаву.
Приїхали 8 лютого і потрапили під уже задуману схему “на знищення”. Я про це писав у попередній публікації. І були 10 днів боротьби Володимира Полупана за життя М.К.Замкової і честь її сина, чесного роботящого чоловіка. Його сирітську долю (Марія Кузьмівна з чоловіком взяли його на виховання трирічним з київського притулку) ще в 1998 році поламали кобеляцький прокурор і кобеляцький суддя, запроторивши за грати на 8 років за вбивство, якого хлопець не вчиняв, і про це знала вся тюрма, де Олександр гнив аж шість з половиною років, а мати возила йому передачі.
Певно ж, знаючи про тюремну сторінку господаря квартири на Браїлках, автори злочинної схеми сподівалися на легку її реалізацію - сина знову в тюрму, звідки він, з купою уже наявних болячок не повернеться, а 87-річну матір  - кілька разів потягати за ноги по підлозі…  
Тепер ми з певністю можемо говорити, що від свого наміру злочинна група не відступалася до останнього дня протистояння з громадським правозахисником Володимиром Полупаном. На те є неспростовні факти. Спочатку начальник Київського райвідділу міліції відмовився прийняти у нього заяву про злочин - напад на працівників міліції невідомої Полупану особи, “худорлявої жінки з чорним волоссям”, котра назвалася “жінкою прокурора” і з’являлася у квартирі Замкових одразу, як тільки Полупан викликав туди міліцейський наряд. Потім майор В.Пасічко, відповідальний у Київському райвідділі міліції за зв’язки з громадськістю, відмовився надати помічнику міського голови прізвище тієї “з чорним волоссям”, котра обматюкала Полупана і правоохоронців. Більше того, начальник міліції і Пасічко відмовилися повідомити помічнику міського голови чи порушена кримінальна справа проти особи, котра перешкоджала міліції виконувати слідчі дії за заявою Полупана. Не відреагувавши на заяву Замкової про проникнення у її кімнату квартирантів через вийняте у дверях скло і все перевернуте “уверх дном” (шукали документи на квартиру), міліція раптом почала тиснути на Полупана за заявою тієї самої “жінки прокурора”, аби таким чином кинути тінь і на правозахисника, знешкодити і його.
Далі. В суботу, 16 лютого, агресивна організована злочинна група на чолі з лейтенантом міліції погрожувала Полупану в’язницею. Ось про що 17 лютого повідомила в письмовій заяві начальнику Київського райвідділу міліції сусідка Замкових Римма Андріївна Тамахіна: “7 лютого 2013 року до мене за допомогою звернулася моя сусідка, 87-річна заслужена вчителька, учасник війни, інвалід на милицях Марія Кузьмівна Замкова. Вона опинилася у безвихідному становищі: у її квартиру заселилися невідомі люди і погрожують їй. Увійшовши в її квартиру, я побачила, що вона вся захламована, стояв сморід, а в кімнаті господарки - туалетне відро. Це ті люди, як пояснила Марія Кузьмівна, не випускають її в туалет, влаштували для неї “камеру” в її власній квартирі. Не було ніяких продуктів, води. Замкова М.К. була дуже замучена, заслабла, на межі голодного запаморочення. З 8 лютого я і моя дочка взяли над нею шефство, щодня провідували і носили їжу. Також у долі Замкової взяв участь громадський правозахисник В.А.Полупан. 16 лютого він зайшов до мене і ми разом пішли до Замкової. Марія Кузьмівна повідомила, що квартирантка мовби обіцяла звільнити її квартиру. Полупан постукав у кімнату квартирантки і запитав, коли та буде виїжджати. У відповідь через двері прозвучали образливі слова і погрози. Полупан викликав міліцію. Прибув патруль в особі молодої жінки і високого лейтенанта. Не привітавшись, не представившись, не показавши своїх документів, вони одразу пройшли у кімнату квартирантки, добре знаючи, в якій з трьох кімнат вона проживає. Через кілька хвилин лейтенант вийшов з її кімнати і почав на нас ГОРЛАНИТИ, щоб ми розходилися. Вів себе грубо. На Полупана грозився натягнути наручники і забрати в міліцію. У нас як свідків нічого не запитав…”. Р.А.Тамахіна просила начальника міліції забезпечити безпеку Замкової М.К.
Ось так нахабно діяла “криша” до останнього дня. У неділю, 17 лютого 2013 року до будинку Замкових під’їхала машина “Газель” і вивезла квартирантів. Більш-менш убезпечений від зловмисників син Марії Кузьмівни приїхав з села у Полтаву 20 лютого і не знайшов у хаті кілька цінних речей, натомість - побите дверне скло, зламаний телевізор…
Нам відомо, за чиєю вказівкою квартира була звільнена. Але крапку, шановний Едуарде Вікторовичу, в цій історії ставити рано, якщо як головний міліціонер області не хочете мати ще один головний біль після резонансного викриття цими днями злочинного наркоугруповання на чолі з майором міліції. Заволодіння квартирами безпомічних людей під міліцейською “кришею” - непоодинокі факти. Про це нам час від часу повідомляють читачі газети, сусіди чи родичі потерпілих мешканців.
Олександр КУЛИК, “Полтавська думка”.