У Полтаві 3-кімнатну квартиру ветерана війни захопили зловмисники

У бій з ними вступив громадський правозахисник, ветеран 
Збройних Сил Володимир Полупан. Але сили виявилися нерівними…

Трагедія розгорілася наприкінці минулого тижня в мікрорайоні Браїлки, де у 3-кімнатній квартирі проживає ветеран Великої Вітчизняної війни, педагог з багаторічним стажем 87-річна Марія Кузьмівна Замкова. Нині вона пересувається на милицях, майже втратила слух, але газети, книги читає без окулярів. Єдиною опорою для неї є її прийомний син - 37-річний Олександр, людина чесна, роботяща, але зламана тяжкою долею так, що не дай Бог. Відсидівши понад 6 років у тюрмі за вбивство, якого не скоював, він років сім тому повернувся до матері з купою болячок, без зубів, кілька разів на рік його кладуть в лікарню зупиняти кровотечу виразки шлунку.
Всі ті роки неволі Марія Кузьмівна возила йому передачі в тюрму, де їй самі стражі в’язниці казали, що “ваш син не вбивав, як мати, добивайтеся у влади його звільнення”.
А 8 років тюрми “за вбивство священика” дав йому у 1998 році кобеляцький суддя Віктор Голубенко - той самий, що потім познущався над батьками трьох їхніх доньок, убитих п’яними міліціонерами, той самий Голубенко, що запроторив у тюрму дівчину сироту Віку Санжарівець, яку мені, разом з Володимиром Полупаном, Леонідом Митьком та іншими журналістами вдалося рік тому витягти з тюрми.
Про трагедію родини Замкових я дізнався, уже коли Сашка влада таки ж випустила з тюрми на півтора року раніше. Бо він же таки священика у селі Василівка Кобеляцького району не вбивав. То місцевий прокурор, аби прозвітувати в Київ про розкриття вбивства “за три дні”, “повісив” на беззахисного хлопця-сироту страшний гріх. І в упряжці з горе-суддею Голубенком відправили його гнити в тюремні застінки…
Бездітні Марія Кузьмівна з чоловіком взяли Сашка з дитячого притулку, коли йому було 3 рочки. Полюбили хлопчика всім серцем. Коли чоловік помер, жінка обміняла київську квартиру на полтавську. Здебільшого тримали в ній квартирантів, а самі жили в батьківській хаті в селі Красне Кобеляцького району, де Марія Кузьмівна була шанованою вчителькою багатьох поколінь місцевих учнів.
Вийшовши на пенсію, втративши здоров’я, зими з сином перебували в полтавській квартирі. Нікого з близької рідні у Замкових немає. Є в Полтаві у Марії Кузьмівни подруга-ровесниця, також педагог, Майя Миколаївна, добра, щира, шанована поміж сусідами жінка. Сашко (так називаємо цього чоловіка, бо він - як безобидне дитя та й ще зростом сантиметрів 160) нерідко заходить до неї, допомагає по хаті. Майя Миколаївна каже, що і в хаті на Браїлках у Замкових - ідеальний порядок. Ще каже, що в останні роки, коли Марія Кузьмівна “впала на ноги”, побоювалася, що шахраї можуть відстежити цю беззахисну родину і забрати квартиру.
З практики нам, журналістам, відомо, що багато таких фактів, коли наводчиками для шахраїв є двірники, дільничні міліціонери. У нашому випадку Замкові викликали на себе вогонь своєю безпомічністю. Марія Кузьмівна, відчувши, що здоров’я в такому віці вже не поправити, відшукала в селі Дрижина Гребля далеких родичів. Ті одразу підрядилися допомагати, а взамін сказали Замковим, що вселять у їхню полтавську квартиру своїх людей.
Допоки минулого літа Замкові жили в селі Красне, невідомі їм квартиранти перетворили їхню відремонтовану, пофарбовану квартиру на справжнє кубло. Бруд, цигарки на підлозі, запах такий, що нормальна людина, каже Володимир Полупан, не витримує, трубу холодної води розбили, ключі до кімнати Марії Кузьмівни і її сина - викрали, все там поперевертали догори дном (певно, шукали документи на квартиру). Більше того, підселили у квартиру ще якихось людей.
Всю цю картину Замкові побачили, повернувшись у Полтаву “зимувати”. Попросили родичів, аби звільнили їх від таких квартирантів. Ба, ні. Марія Кузьмівна каже, що родичі разом з квартирантами почали морально знущатися над господарями. Якась жінка, що назвалася кумою квартирантів, тягала безпомічну Марію Кузьмівну за волосся по кімнаті, била по голові. А на Сашка написали заяву у міліцію, що той мовби вкрав у них мобільний телефон.

Отже, зловмисники вималювали схему: сина знову відправити в тюрму, а 87-річну матір довести до смерті.
І це б сталося, якби не Володимир Полупан. Він живе неподалік від Замкових. Володимир Артемович, побувавши у квартирі Замкових, забив у всі дзвони - написав заяву в обласну міліцію, начальнику Київського райвідділу міліції у Полтаві, повідомив засоби масової інформації, змусив правоохоронців негайно виїхати на місце трагедії. І ті прийшли - одразу аж шестеро! Потім підійшли ще двоє. Почали відбирати свідчення в квартирантки і хазяйки. А тим часом квартирантка комусь подзвонила, і невдовзі у квартиру забігла жінка з чорним волоссям і понесла на міліціонерів і Полупана: “Хто ви такі! Що ви тут робите? Я вас всіх пересаджаю… Я жінка прокурора!..”
- Я був вражений, - розповідає Володимир Полупан, - що міліціонери увесь її словесний потік проковтнули. А мусили б за образу чесні і гідності при виконанні службових обов’язків як представників влади накинути на неї наручники. Чуєте, вони промовчали! А потім один з них відкликав ту жінку в іншу кімнату, і я помітив, як вони змовницьки про щось говорили. І я зрозумів, що тут - “криша”. Швидше всього, шахраїв “кришує” міліція… Вони ж чули, як Марія Кузьмівна, побачивши ту худорляву жінку з чорним довгим волоссям, вигукнула, що це та сама, що тягала її за руки й ноги і виганяла її з квартири.
В.Полупан, відчувши неладне, знову й знову телефонує вищим стражам порядку, а в понеділок 11 лютого разом із сусідкою Замкових йдуть в обласну міліцію, в Київський райвідділ міліції… Цього ж дня він передає мені копії своїх заяв до міліції і копію заяви М.К.Замкової до начальника УМВС України у Полтавській області Едуарда Федосова, датовану ще 8 грудня 2012 року.
-Оце так! Дивіться, жінка ще два місяці тому просила міліцію допомогти виселити невідомих з її квартири…
Ми з Володимиром Артемовичем уважно вчиталися у довгий текст заяви 87-річної Замкової. Вона, освічена жінка, детально описала головному міліціонеру області Федосову  всю небезпеку, що нависла над її родиною і квартирою. Мурашки йдуть по тілу: “Сина і тебе посадимо в тюрму… 5 грудня увечері зібралася ця банда і почали наді мною знущатися… Я хотіла втекти до сусідів, підійшла до дверей, але висока худорлява жінка і Солотар Тетяна закрили двері і кинули з силою об підлогу, штовхаючи і б’ючи, а потім з чоловіком Ольги схопили за руки і давай з страшенною силою мене тягати по підлозі. Потім кинули, і ця чорна жінка з силою б’є по всьому тілу, кричачи: “Ще й не таке з тобою зробимо!” Сусіди знову викликали міліцію, яка кинулася до сина. Ці бандити під подушку синові поклали свій телефон. Тиждень сина не було. І тільки він з’явився, як з’явилася й міліція. Сина забрали, накинувши наручники…”
І так далі. Жінка волала про допомогу. Міліції тоді, 5 грудня показувала свої побої. Але міліція забирає... сина. Правда, того ж вечора й випускає з відділення. Син і мати змушені втікати в село, звідки Марія Кузьмівна одразу й написала заяву головному міліціонеру Федосову. Але аж через півтора місяці (!) у Красне приїхали по тій заяві двоє міліціонерів, певно, кобеляцькі, бо сказали, що їхні “полтавські хлопці” виселять тих квартирантів. Але при цьому попередили Сашка, щоб він у Полтаві не… з’являвся. Певно ж, знали кобеляцькі правоохоронці, що за Сашком полюють “їхні полтавські”.
Що було цими днями - з п’ятниці 8 лютого по вчорашній день, 13 лютого - ви, шановні читачі, уже знаєте з перших рядків моєї розповіді. Односельці сказали Замковим, щоб негайно їхали в Полтаву, інакше квартиру у них шахраї заберуть. 8  лютого ті приїхали і потрапили в озвірілі руки “квартирантів”. І якби не Володимир Полупан, ніхто, мабуть, уже й не дізнався б про смерть ветерана Великої Вітчизняної війни, шанованого педагога Марії Кузьмівни Замкової. Смерть її була близько, а повний сирота Сашко Замковий, як два роки тому і Віка Санжарівець, уже сидів би за гратами за “вкрадений телефон”.
12 лютого двоє міліціонерів знову з’явилися на порозі полтавської квартири Замкових і запитали у Марії Кузьмівни, де її син. Жінка одразу повідомила Володимиру Полупану, що хотіли Сашка знову забрати у міліцію.
-Марія Кузьмівна в розпачі, - говорить Володимир Артемович. - Такими ось методами її вбивають морально, а в такому віці, як у неї, нерви не витримують.
Олександр КУЛИК, “Полтавська думка”.

P.S. Я невідкладно, як кажуть журналісти, “прямо в номер”, написав цю статтю, аби інформувати начальника обласної міліції Едуарда Вікторовича Федосова про те, як його підлеглі виконують резолюцію, накладену ним на заяві від 8 грудня 2012 року ветерана війни М.К.Замкової. Чи понесуть покарання ті, хто, по суті, підставляє генерала?