Я б уже й не згадував би цього кандидата в депутати на сторінках “Полтавської думки”, виконуючи в якійсь мірі постанову Октябрського райсуду м.Полтава від 10 вересня 2012 р. Але ж Олексій Володимирович сам напрошується і “пробивається” на сторінки “Думки”. Відповідно до Закону про вибори, я як редактор надрукував би його рекламний матеріал. Але О.Лелюк домагається через суди.
Звісно, я розумію його гнів після публікації 6 вересня статті журналіста Володимира Ореховича під заголовком “Чому не можна голосувати за депутата трьох скликань Лелюка”. Але ж куди подінешся, шановний: прийшов у політику, то очікуй, що почуєш про себе не тільки приємне.
Так, В.Орехович скористався своїм законним правом і журналіста, і виборця донести до громадськості інші факти з діяльності державного чиновника О.Лелюка. А Олексій Володимирович - одразу в суд з вимогою… припинити на період виборів випуск “Полтавської думки”.
Можете собі уявити щось подібне у демократичній країні!? І це було одразу після того, як партійний лідер члена Партії регіонів О.Лелюка - президент України Віктор Янукович 3 вересня на відкритті Всесвітнього конгресу газетярів у Києві говорив про розквіт вільної преси в Україні. Певно, хтось підказав О.Лелюку, що зі своїм судовим позовом про закриття “Полтавської думки” він іде врозріз з генеральною лінією Партії регіонів і її почесного голови В.Януковича. І він, О.Лелюк, відкликав той позов. А подав інший, який суд (суддя А.Троцька) 10 вересня 2012 р. повністю задовольнив, цитую: “Позов суб’єкта виборчого процесу кандидата в депутати по 149 виборчому округу О.В.Лелюка до редакції “Полтавської думки”, В.Ореховича задовольнити. Визнати протиправними дії редакції щодо публікації статті “Чому не можна голосувати за депутата трьох скликань Лелюка?” у №36 від 6.092012 р. як такі, що вчинені з порушенням закону про вибори. Встановити, що публікація статті під назвою “Чому не можна голосувати за депутата трьох скликань Лелюка?” є порушенням закону про вибори. Визнати недостовірною і такою, що не відповідає дійсності інформацію, поширену відповідачами у статті “Чому не можна голосувати за депутата трьох скликань Лелюка?” Попередити відповідача про необхідність дотримання законів “Про вибори народних депутатів України” та “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”. І підпис судді А.І.Троцької.
Отож, як законослухняні громадяни, ми в редакції вирішили надалі не чіпати кандидата в депутати Лелюка.
Аж раптом отримуємо черговий судовий позов від нього: Лелюк доказує, що редакція газети не виконала постанови суду від 10 вересня, і знову кличе журналістів у судову залу, вимагаючи надрукувати його відповідь у газеті. Позов кандидата в депутати О.Лелюка цього разу потрапив на розгляд судді К.М.Сороки, того ж Октябрського райсуду. На її прохання я подав свої заперечення і докази. Вони лягли у матеріали справи, тому маю право їх оприлюднити, цитую:
“Інформую суд і доказую, що позовні вимоги скаржника О.В.Лелюка від 7.10.2012 р. є абсолютно безпідставними і не підлягають задоволенню.
Редакція редагованої мною газети “Полтавська думка” беззаперечно виконує постанову Октябрського райсуду від 10.09.2012 р., якою “попереджено відповідача про необхідність дотримання Закону України “Про вибори народних депутатів України”.
Ні про яке “оприлюднення відповіді на статтю “Чому не можна голосувати за депутата ТРЬОХ скликань Лелюка?”, чого тепер вимагає О.Лелюк, у постанові суду не йдеться. Певно, позивач-скаржник О.Лелюк неуважно читав цей документ.
На жаль, я не зміг побувати на тому судовому засіданні 10 вересня, бо мені повідомили про нього за півтори години до його початку, коли я був за 80 кілометрів від Полтави, на зустрічі з виборцями у Новосанжарському районі.
А коли наступного дня прибув у суд, щоб взяти постанову, то сам подивувався, що в ній не вказано про “спростування”, навіть сказав про це судді А.І.Троцькій, котра розглядала той позов О.Лелюка. Втім, коли повністю прочитав те рішення суду, зрозумів, що жоден факт зі статті “Чому не можна голосувати за депутата ТРЬОХ скликань Лелюка?” позивач-скаржник О.В.Лелюк не спростував.
Вважаю, що позови О.Лелюка до суду проти редакції “Полтавська думка” (він навіть намагався через суд закрити газету “Полтавська думка”) і його скарги в Центральну виборчу комісію на мене як кандидата в депутати (до честі ЦВК, жодна скарга Лелюка проти мене не задоволена) є нічим іншим, як бажанням відволікти мене від зустрічей з виборцями, “затягати по судах”.
Нехай краще пан Лелюк пояснить суду і виборцям, як він умудрився, не будучи уже депутатом, майже рік отримувати з казни Верховної Ради депутатську зарплату. І не лише сам отримував, а і його помічники-консультанти. Такі дії О.Лелюка підлягають розгляду відповідно до законів України “Про корупцію” та “Про державну службу”.
Нехай відповість виборцям, чому як депутат більше восьми років належним чином не виконував покладених на нього Законом повноважень, був злісним прогульником пленарних засідань Верховної Ради, про що повідомляє офіційний сайт парламенту.
Повідомляю суду, що на розгляді чергової позовної заяви О.Лелюка 9 жовтня 2012 року не можу бути з тих же причин - з 9-ї години розпочинаються мої зустрічі з виборцями у селах Машівського району, про що 5 жовтня повідомила районна газета “Промінь”.
Прошу суд позовні вимоги О.Лелюка в контексті постанови суду від 10 вересня 2012 р. залишити без задоволення, адже редакція “Полтавської думки” і я як головний редактор чітко її виконують”.
Цей мій документ до суду датований 9 жовтня 2012 р. Того ж дня суддя К.Сорока задовольнила позов О.Лелюка.
Певно, і вона, як і Лелюк, неуважно прочитала постанову своєї колеги А.І.Троцької від 10.09.2012 р., в якій, повторюся, і слова немає про публікацію відповіді.
Немає коментарів:
Дописати коментар