середу, 12 вересня 2012 р.

Теми для ДЕПУТАТСЬКИХ ЗАПИТІВ

Проїхавши селами свого виборчого округу (Карлівський №149), кандидат у народні депутати України, полтавський журналіст Олександр КУЛИК занотував у блокнот теми для депутатських запитів, які він одразу, після обрання 28 жовтня народним депутатом України, озвучить з трибуни Верховної Ради України.


У селі Іскрівка знову газують

Перед виборами тут, у віддаленому селі Чутівського району, тягнуть газ, даючи зрозуміти виборцям, що треба голосувати за депутата-газовика. “А дзуськи йому!” - сказав місцевий авторитет дід Володька. - Ми за нього проголосували у 2004 році, авансом, бо обіцяв тоді, що наступного року, тобто у 2005-у, проведе нам газ. Ми купилися на його обіцянки і оце 8 років сидимо без газу, а він сидить у парламенті, бо ми за нього проголосували”.
Без газу лишилася і Лозуватка - село з іншого боку Чутівщини. Але тут не газують, бо п’ять років тому куплені за людські гроші труби для газопроводу хтось… викрав з колишнього колгоспного двору. І ніхто чомусь не шукав. А село, певно, значиться в державному реєстрі як… газифіковане.

Ставок у Красногірці окупували “олігархи”

Той самий єдиний ставок, біля якого виросли десятки поколінь місцевих жителів. Не пощастило нинішньому, бо влада віддала водойму в оренду якимось заїжджим “олігархам”. Вони встановили на березі сучасний шалаш і час від часу наїжджають сюди на крутих авто, влаштовуючи гульбище. А селянам заборонили не тільки рибу ловити, а й купатися і навіть брати воду для поливу городів. Де тільки не шукали справедливості мешканці цього невеличкого села Машівського району, але заборонної таблички з берега ставка так ніхто й не прийняв.

Нехвороща хоче зберегти свою лікарню

Тутешні жінки розказали мені, що до їхнього гінеколога їдуть на огляд жінки і з навколишніх сіл, бо їхня лікарка - справжній  професіонал. І такими є тут всі лікарі. Чи є визначальним для цього вік лікаря? Звісно, ні. Але саме лікарів-пенсіонерів новосанжарська влада хоче скоротити, але взамін не збирається нікого присилати. Влада економить кошти. А ще таким чином хоче ліквідувати лікарню. А що робити понад трьом тисячам жителів Нехворощі? Їхати здавати аналізи в Нові Санжари, за 40 кілометрів? Нехворощанські жінки налаштовані рішуче - вони не віддадуть своїх медиків на розтерзання недолугих чиновників.

У Лівенському люди бояться паліїв

Віддалене село Новосанжарського району останні сім років наповнене дивною тривогою. Якщо з пагорбу, з кутка Руга, там, де “заброшений” сад, вітер дме до осель, то їдкий дим свідчить: палії за роботою. Подалі від людських очей звідкись заїжджі ділки “варять” у спеціальних чанах… дерева. Так, лівенські, посаджені й вирощені селянами. Скільки дубів, акацій уже пішло з димом! Лісосмуги облисіли так, що селянам боляче на них дивитися. Під виглядом прорідження їх безжально вирубують для виготовлення деревного вугілля. Спостережливі селяни кажуть, що по дві фури того вугілля щомісяця хтось кудись вивозить з Лівенського. Бачили, як омонівці в масках ганялися за тими рубаками, впіймали… Але згодом з-за села знову потягнуло тим же димком. На інформацію про це влада наклала табу. Люди бояться, бо чули, що за це і голови позносять. А фермера, який спалив пожнивні рештки на своєму полі, штрафують.

У Шедієвому за безцінь забирають молоко

Лише по 5 грн. 40 коп. за 3-літрову банку! (Півтора літра газованої води “Гоголівська” у сільському магазині коштує 4 грн. 80 коп.) А за тонну сіна для корови нині треба віддати 1200 гривень. Свого немає, бо літо засушило. Шукають шедієвці де тільки можуть. На зиму для корівки потрібно не менше чотирьох тонн. От і порахуйте, чи вигідно ту корову тримати. Із 220 голів залишилось у селі 63. Люди без роботи і без корови-годувальниці - повний відчай. Шедієве далеченько від райцентру Нові Санжари і до Полтави 80 кілометрів - туди молоко на продаж не повезеш. “Ну хіба оце влада не здатна забезпечити для нас кількох збирачів молока, щоб конкуренція між ними була?! - бідкається Ліда Петрівна, яка має аж шістьох онуків, через це ще тримає корівку. - Ми б здавали тому, хто платитиме нам більше. Приїхав, було, один чоловік, брав по 2 грн. 20 коп. за літр. Так його перестріли і “попередили”. Більше не їде сюди. А куди ж влада дивиться!? Хто хоче, той і наживається на цьому селянинові!”

У Нових Санжарах - прогнилий водогін?

Понад вісім тисяч жителів цього приворсклянського селища п’ють неякісну воду. І тільки через те, що потрапляє вона в людські оселі по старезних, латаних-перелатаних трубах. Навіть старожили не пам’ятають, коли вони прокладені. А в нові місцева влада чомусь грошей на вкладає. Може, не вистачає? Так мовби і на каплички, альтанки, клумби, коники-горбоконики кошти знаходяться. Але ж водогін - головне. Це ж здоров’я людини! Кажуть, в останні роки жодна бюджетна гривня не вкладена у водогін, а порив на чавунних трубах затикають старими шинами. Не меншою загрозою для санітарного стану, а відтак і здоров’я новосанжарців є відсутність повноцінної каналізаційної мережі. Селище мовби зовні й прибране, чистеньке, з вибіленими бордюрами, але ж, знаючи про водно-каналізаційну болячку, думається про жінку з нафарбованими губами й волоссям, але з виразкою у шлунку.

Чи там вишки стоять? 

Зустрів я в Нових Санжарах усе знаючого чоловіка, а він мені раптом про вишки:
- Опромінюють вони нас! Ви знаєте, що японці, які створили мобільний телефон, ним не користуються? Кажуть, якщо маєш телефон, то носи його біля органу, який тобі не потрібен, бо все одно з часом відімре. Я переконаний, - продовжує, - що три телефонні вишки у Нових Санжарах треба було поставити за селищем, а не в селищі, і збоїв не було б. Я вичитав усі санітарні норми, то у нас в Санжарах вони порушені. Вишки опромінюють нас щосекундно.
- А який сенс було їх порушувати? - запитую у свого співрозмовника Миколи Григоровича. - Мабуть же, не діставали, якби стояли далі?
- Не в цьому суть, - відповідає. - Діставали б ще й як! Онде в Забрідках на пагорбі поставте. А суть у тому, що операторам - чим далі вишка від електроживлення, то їм більше затрат потрібно на кабелі і їх прокладання. Це ж цілий проект потрібен, щоб провести комунікації під землею, скільки узгоджень потрібно, оренда землі і так далі. А тут приїхали - “домовилися” з селищною владою, вдарили по руках - і вишка стоїть. Чомусь же у Решетилівці, сусідів наших, за кілометр-півтора від селища ті вишки-антени встановили, бо в Решетилівці перш за все думали про здоров’я людей, а в Санжарах, бачте, під носом вліпили, над нашими головами звисають.

Олександр КУЛИК, кандидат у народні депутати України від Карлівського виборчого округу №149 (Карлівський, Кобеляцький, Козельщинський, Машівський, Новосанжарський, Чутівський райони).

Немає коментарів: