Недругорядне питання Старицьківки і Сонячного
Маленька Старицьківка три роки тому прославилася на увесь світ: на зрізі старої груші чітко проявився образ Богоматері з немовлям на руках. Я був одним з перших журналістів, хто на тому святому місці оселі Литовченків взяв інтерв’ю у перших паломників. Тисячі їх побували в Старицьківці, залишили тисячі гривень пожертв. І родина, і громада сподівалися, що місцева влада і церква дійдуть згоди і розумно розпорядяться тими коштами. Але ні 100-річного приміщення школи не відремонтували, ні музею села не створили, навіть церковного приходу не організували. Приміщення школи добротне - фашистські окупанти у 1941-1943 роках тримали в ньому коней і під їх копитами дерев’яна підлога не провалилася…А нинішнього мого приїзду в Старицьківку жителі висловили інше недругорядне питання. Вони добиваються, щоб у Старицьківку і сусіднє Сонячне щоп’ятниці і щонеділі заїжджав рейсовий автобус - привозив студентів з Полтави і забирав їх назад на навчання. До двох десятків юнаків і дівчат з цих сіл навчаються в містах. Люди кажуть, що таким автобусом міг би бути один з тих, що курсує між Полтавою і Карлівкою.
Грошей у Михайлики заготовач не привіз
У Михайликах Козельщинського району заготовач з Полтави на прізвище Гаджієв взяв у селян на реалізацію бичків, теличок, кобилу і станом на 18 вересня не розрахувався. А обіцяв привезти гроші 13-14 вересня. Це близько 40 тисяч гривень. Про це 17 вересня, під час мого візиту в Михайлики, повідомив Василь Андрійович Сидоренко, один з ошуканих. А те, що він і ще п’ять родин стали жертвами шахрая, Василь Андрійович уже не сумнівається. Адже Гаджієв не відповідає на телефонні дзвінки. Більше того, він зник з тієї квартири у Полтаві, яку винаймав. А ще селяни зізналися, що цей же заготовач в інших селах також брав живність і картоплю, не розрахувався і мовчить. Чому селяни довірилися цьому чоловікові, запитав я у Василя Андрійовича. Та тому, що той втерся в довіру попередніми закупівлями, за які розраховувався. Тобто, спрацювала відома шахрайська схема. Цією публікацією я подаю запит правоохоронним органам, яким, думаю, неважко буде знайти кривдника селян і повернути їм гроші, зароблені тяжкою працею.У Жирківці ставок опинився… за межами села
Громада цього невеличкого села Машівського району стривожена тим, що влада відібрала у селян можливість не тільки ловити рибу в прадідівському ставку, а навіть відпочивати на його берегах. Я бачив цей ставок. А ось що написала мені місцева жителька Людмила Валентинівна Калініченко:“Почалася ця історія з того, що батько та син - Скотаренко Петро Терентійович та Скотаренко Роман Петрович вирішили взяти в оренду ставок в с.Жирківка, який знаходиться на території села і є власністю Михайлівської сільської ради. Рішенням сесії депутати залишили ставок за громадою (вирішити повинна була сходка селян: надавати ставок цим громадянам чи ні). А вже через два тижні “господарі” хизувалися постановою з району, в якій було сказано, що водойма знаходиться за межами села. Сходка так і не відбулась, і люди нічого не дізнались про те, як ставок, що знаходиться майже всередині села, опинився поза його межами. Адже з іншого боку ставка знаходиться населена вулиця, лікарня, кладовище та колишній свинарник - оце і є межа села, ну аж ніяк не ставок. Господарі ставка кажуть усім, що для того, щоб ловити рибу, треба сплатити 50 грн. Територія навколо ставка також їхня. Не дозволяють людям навіть відпочивати біля водойми. Нещодавно зірвали кладку-місточок, що належав Штрикуль Ліні Іванівні, аби зайвий раз не ловила риби. Через це виникла сварка. Документи на ставок оформлено на дружину Скотаренка П.Т.”
Як кандидат у народні депутати України, прошу Михайлівську сільську раду та районну держадміністрацію у законному порядку розв’язати конфлікт у Жирківці. При цьому нагадую, що згідно з чинним законодавством рибалки-любителі мають право безкоштовно ловити аборигенні види риб (зокрема, щук) в орендованих водоймах. Об’їздив я багато сіл і чую, що є подібні конфлікти. Тобто, проблема розумного і ефективного використання ставків потребує загальнодержавного врегулювання. І найважливіше в цьому, щоб самі селяни мали право вирішувати долю ставка, біля якого виростало не одне їхнє покоління. Одним розчерком пера (як у Жирківці) відрізати від селян життєдайну артерію - це злочин.
У Попівці ні дороги, ні дитсадка
У приміському селі Попівка Карлівського району майже півсотні молодих сімей щодня вирішують, на кого залишити своїх малят.-На одному “белебні” можна нарахувати двадцять дошкільнят, а в центрі ще більше, - бідкаються мені в розмові молоді мами Наталія і Світлана. - Дітки хочуть до гурту, їм там цікавіше, вони там краще розвиваються. Приїхала якась комісія цієї весни, подивилася на наш дитсадок, сказала, що немає грошей на ремонт, з тим і поїхала. А грошей же треба було небагато, бо приміщення ж добротне.
Після того це приміщення буквально було “атаковане” руйнівниками, і враз перетворилося на страшну пустку, стоїть між високими бур’янами з вибитими вікнами, стало місцем для нічних збіговиськ. Літня жінка, що живе через дорогу, зробила, було, зауваження якимсь заїжджим молодикам, так отримала у відповідь каменюку по своїй хаті.
А дорога в центрі… Коли взялися за ремонт, проклали метрів десять асфальту, а решту вибоїн засипали якимось білим відсівом, що дощами уже вимився, а в спеку з-під коліс машин піднімається отруйною пилюкою і потрапляє в легені.
-Ну хто це до такого додумався? Це ж в’їзд у село, - кажуть мої співрозмовники. - До нас у школу, а вона за знаннями у нас одна з кращих в районі, приїздить багато школярів. Тут у нас і молодіжний табір, і різні зльоти організовуються. Молоді люди бачать усі ці незручності. Хто ж залишиться тут жити? А по радіо перед виборами чуємо, як влада мовби піклується про село. Та брехня все те…
Олександр КУЛИК, кандидат у народні депутати України від Карлівського,
Кобеляцького, Козельщинського, Машівського, Новосанжарського, Чутівського районів.
