Майор міліції: «Дістали нас уже ці Гриненки…»

Невгамовний, переповнений почуттям справедливості громадський правозахисник Володимир Полупан зателефонував мені близько 9-ї вечора:
-Олександре Васильовичу, потрібно терміново зустрітися!
Я був на роботі. Кажу йому, що дуже зайнятий, разом з комп’ютерником верстаємо книгу до 100-річчя Глибокобалківської школи, до 1 вересня треба встигнути. А Полупан:
-Справа невідкладна. Я приїду з чоловіком, який змушений був вивезти сина з невісткою за межі області, сховати. Їм і йому погрожують вбивством.
-Так не до мене в редакцію треба їхати, а в міліцію.
-Чоловік був уже скрізь. Кругова порука. Загроза йде від високопоставленого міліціонера з Києва, який у Полтаві кришує злочинні схеми свого брата. Одним словом, через півгодини ми будемо в редакції. Тільки гласність врятує молоде подружжя. До речі, невістка вагітна…

І вони приїхали. 63-річний Петро Іванович Швайка (тут і далі прізвища й імена змінено з метою об’єктивного слідства, якщо таке буде), полковник Збройних Сил у відставці, батько двох дітей, мислячий і відважний у вчинках, але останні два роки не знає спокою через зятя, втратив дружину, з якою змушений був розлучитися, і доньку (кінця 90-х років - одна з переможниць конкурсу міс-Полтава), котра пішла проти батька, проти брата Володимира.
Розбратом стали гроші. Як здібний менеджер, Володимир успішно повів власний бізнес, що створив разом із зятем Віталієм. Останній працює керівником на одному з державних підприємств нафтогазової галузі. Прибуток від приватного бізнесу мали ділити порівну. Володимир купив собі автомобіль “Хонда”, зятю - “Ауді”. Однак, зять згодом зажадав більшого. Відтоді й побили горщики. Встрявши у якісь кредити, зять, далекий від уміння вести власну справу, захотів захопити у Володимира все, аби вибратися зі своїх кредитних боргів. І почалося полювання. Першим об’єктом стала “Хонда”, яку Володимир при купівлі зареєстрував на свою маму, тобто на тещу Віталія, якій зять пообіцяв кімнатку в особнячку, що будує. І мати пішла проти сина.
-Вони вирішили його вбити, - каже Петро Іванович.
-Ну, як убити… Що ви таке говорите, Петре Івановичу? Щоб мати замовила сина…
-Ось бачите, і ви подумали, що я неадекватний. Ні, пане редакторе, я маю підтвердження - диктофонні записи і відео. Ось послухайте.
Те, що ми чуємо у мене в кабінеті разом з Володимиром Полупаном, - вражає. Старший брат зятя - Руслан, у минулому воїн-десантник, останніми словами, пересипаними відбірним матюччям, поносить полковника Швайку, і “якщо хоч волосина впаде з його брата Віталія”, то ні йому, Петру Швайці, ні його сину Володимиру Швайці - не жити на цьому світі. Погрози пішли після того, як Володимир з батьком почали звертатися до правоохоронних органів за захистом.
- Володимир нічим їм не захотів поступатися, бо створив свій бізнес завдяки своєму розуму, знанням, - каже Петро Іванович. - А зять… Що зять? На керівну посаду пробрався, вступивши у Партію регіонів. Та ще має підтримку від брата-міліціонера… Їх троє братів - Гриненки. Думаю, що той, що в Києві при міліції, він і рятує цих двох, що в Полтаві.
-Це ж той, що в Полтаві райвідділом міліції керував, а потім десь на районі був міліцейським начальником, - пригадує Володимир Полупан.
-У Кобеляках, - згадав і я. - Кришував справу про зґвалтування і вбивство міліціонерами трьох дівчат.
-Прибрали його з області, - говорить Петро Іванович. - Не знаю, наскільки це правда, але погорів на проституції. Разом з братом Віталієм, тобто моїм зятем, створили злочинну схему. Наймали квартири, зводили там своїх “дєвочєк” з іноземцями, а “дєвочки” - з заявою у міліцію про зґвалтування. А в міліції “ґвалтівникові” кажуть: або тюрма, або вивертай кишені. Звісно, що ті вибирали друге. Це тривало доти, поки один з іноземців пішов не в міліцію, а в Службу безпеки. Так і накрили братиків. Вони в Київ, сиділи там тижнів три і таки “вибили” братові-міліціонеру посаду. Кажуть, що він уже підполковник міліції.
Після цього фактажу я, відклавши верстку книги до 100-річчя Глибокобалківської школи, почав детальніше розпитувати Петра Івановича про ситуацію навколо його родини. Схоже, чоловік говорив правду.
-А чого мені видумувати. Я вирішив звернутися до газети, до вас як журналіста, що допомагає людям у таких ситуаціях. Більше вже нікуди. Відчуваю, що вб’ють і мене, і сина. Їм потрібен його прибутковий бізнес і гроші для погашення кредиту. За себе не боюсь, а син же, невістка під серцем з дитиною…
І  він повідав про три вбивчі епізоди, що трапилися з його сином за останні кілька місяців. Володимир звернувся з заявою до міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка на бездіяльність полтавської міліції.
Я попросив Петра Івановича подати письмове звернення до редакції, як того вимагає Закон “Про звернення громадян”.
А  наступного дня - дзвінок в редакцію.
-Я з міліції. Читали у вашій останній газеті про прокуратуру. Тепер на тому ж самому Інтернетсайті ORD-02 за 9 серпня знайдіть свіжу статтю під заголовком “Бездіяльність Полтавської міліції. Викрадення людини групою осіб в центрі міста серед білого дня!” Треба надрукувати, щоб люди знали. Все. Прізвища свого не називаю, бо ходжу під начальством. У печінках уже ці Гриненки…
Відкриваємо і - опа-на! Це ж ті самі три кримінальні історії, що вчора повідали мені Петро Швайка і Володимир Полупан. Написано переконливо, детально, з посиланням на закони. Це “Скарга на бездіяльність працівників УМВС у Полтавській області”  міністру внутрішніх справ України Захарченку Віталію Юрійовичу на адресу: 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10. Підпису немає, але ж ми вже знаємо, хто написав. Друкуємо зі скороченнями і зміненими прізвищами та іменами.
“Шановний Віталію Юрійовичу! Вимушений звернутися до Вас з проханням допомогти мені та зобов’язати працівників УМВС у Полтавській області виконувати свої безпосередні обов’язки та припинити злочинну бездіяльність по розслідуванні злочинів, які вчиняються відносно мене протягом 6 місяців особами, які пов’язані родинними зв’язками з офіцером та працівником міліції.
Так, 20 березня 2013 року Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінальне провадження №12013180040001283 на підставі моєї заяви від 19.03.2013 р. у зв’язку з тим, що 19.03.2013 р. близько 15.30 год. по вул. Володарського, 3 мені було завдано тілесних ушкоджень. Досудове розслідування цього кримінального провадження здійснювалося старшим слідчим Октябрського РП ПМУ УМВС України в Полтавській області А.Г.Моргун. Однак слідчим не було пред’явлено підозру особам, які завдали мені тілесних ушкоджень, а саме Гриненку Руслану Петровичу та Гриненку Віталію Петровичу, незважаючи на свідчення осіб, які були безпосередніми очевидцями цієї події і бачили, як вищевказані особи завдавали мені тілесних ушкоджень, крім того, є відеозапис цієї події. Отримані мною ушкодження судовим експертом кваліфіковані як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я, за що передбачено кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 125 КК України.
Слідчий закрила кримінальне провадження. Я вважаю, що на слідчого  та на інших працівників Октябрського РВ ПМУ УМВС України, здійснювався незаконний вплив з боку Гриненка Антона Петровича, який доводиться рідним братом Гриненку Руслану Петровичу та Гриненку Віталію Петровичу, які завдали мені тілесних ушкоджень.
У період з 2010 по 2011 рік Гриненко Антон Петрович працював начальником Н…ського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області. Оскільки у його підпорядкуванні перебували службові особи, які й до цього часу працюють в Н…ському РВ, то він через них також може впливати на хід цього кримінального провадження. До того ж слідчий, яка проводила розслідування, була підлеглою Гриненка Антона Петровича, що також може негативно вплинути на розслідування  справи.
Також слід зауважити, що Гриненко А.П. не припинив свою діяльність у правоохоронних органах і нині працює заступником начальника міліції громадської безпеки Н…ського РУ ГУМВС м. Києва. Крім того, Гриненко Антон Петрович перебуває в резерві на зайняття посади в Міністерстві внутрішніх справ. У зв’язку з цим я звернувся до прокуратури м. Полтави з заявою про зміну органу, який проводить досудове розслідування. Однак, 26 липня 2013 р. слідчим Октябрського РВ винесено постанову про закриття кримінального провадження №12013180040001283, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань на підставі моєї заяви від 19.03.2013 р. щодо спричинення мені тілесних ушкоджень. 30.07.2013 р. я оскаржив до Октябрського районного суду м. Полтави зазначену постанову про закриття кримінального провадження.
Слухання справи було призначено судом на 5 серпня 2013 р., однак слухання не відбулося через те, що до суду не з’явилися ні прокурор, ні слідчий, і матеріали провадження з невідомих причин до суду не були направлені. Це стало причиною перенесення судом справи на 12.08.13 р. та повторного направлення вимоги судом до Октябрського РВ про направлення кримінального провадження.
Однак на цьому неправомірні та незаконні дії Гиненка В.П. та Гриненка Р.П. на замовлення Швайко Л.В. та під прикриттям Гриненка А.П. знайшли своє продовження в подіях, які відбулися 2 та 8 серпня 2013 р.
2 серпня о 9.15 год., коли я на автомобілі рухався по вулиці Садовій у м. Полтаві, то автомобіль Ауді під керуванням Гриненка Віталія  Петровича перегородив мені дорогу для руху спереду та почав таранити автомобіль, у якому я перебував. Після цього брати Гриненки вийшли зі свого автомобіля та намагалися потрапити до автомобіля і лише тому, що я заблокував двері автомобіля, то у них ця спроба не вийшла. Після цього вони обоє повернулися до свого авто, об’їхавши автомобіль, в якому я перебував, та почали таранити ззаду. Для того, щоб уникнути подальших ушкоджень автомобіля та задля своєї безпеки, я вимушений був проїхати вперед близько 200 метрів та викликати наряд міліції і ДАІ. Близько 9.40 год. до місця, де перебував мій автомобіль, під’їхав автомобіль, з якого вийшли працівники міліції Київського РВ УМВС України в Полтавській області - Євдошенко Д.В. та дільничний інспектор, який не назвався. Вони надали мені копію ухвали Київського районного суду м. Полтави від 29 липня 2013 р. про тимчасовий доступ слідчого до мого автомобіля для огляду. Після цього слідчий повідомив, що на підставі ухвали суду він вилучає цей автомобіль у мене та почав вимагати ключі від автомобіля. Я заперечив, у зв’язку з відсутністю у слідчого відповідної правової підстави на вилучення автомобіля.
Потім приїхав наряд міліції та працівник ДАІ. Однак жодних дій з приводу вирішення ситуації ними зроблено не було.
Біля автомобіля постійно знаходилися Гриненко В. П., Гриненко Р.П., Гриненко А.П. та Швайко Л.В. і не надавали мені можливості підійти до автомобіля… Гриненко В.П. сказав Швайко Л.В., щоб вона брала камінь та починала вибивати скло в автомобілі, що вона одразу ж і зробила. Для уникнення подальшого пошкодження автомобіля, я спробував від’їхати з цього місця, однак мені заважав автомобіль, який був припаркований попереду. Швайко Л.В. продовжувала бити по передньому та задньому правому склу автомобіля. А Гриненко В.П. постійно підбурював її до цього викриками: “Бийте, бийте”.
Потім інспектор ДАІ закликав до порядку та відігнав всіх від машини. Після цього я зміг вийти з автомобіля та пред’явити документи інспектору ДАІ. Після цього почалося оформлення документів працівником ДАІ та слідчим ПМ УВС Титаренко Ю.В., вони складали схему ДТП, опитували учасників та свідків ДТП. У цей час я помітив на відстані близько 200 м від мого автомобіля, як почала збиратися група з 5-7 кремезних молодих чоловіків віком 30-35 років і з ними був чоловік, як потім я дізнався - Артур Петров (працівник юстиції в Полтавській області) та очевидно було, що він скеровував їхні дії. Всі вони, за виключення Петрова,  приїхали на автомобілі Сітроен Берлінго з тимчасовими червоними номерами. Петров приїхав на автомобілі Мерседес. Потім чоловіки підійшли до мого автомобіля, обступили його стіною, і один з них за допомогою спеціального приладдя почав відмикати автомобіль. Я намагався перешкодити, однак кремезні хлопці спортивної тілобудови відштовхували мене.
Всіма діями зловмисників керував Петров, що зафіксовано на відео. Він постійно спілкувався з Гриненком Віталієм. Таким чином відбувалося незаконне заволодіння транспортним засобом, що відповідно до ст. 289 КК України є злочином.
При цьому Гриненко Анна знімала всі події на телефон і погрожувала мені, що далі буде ще гірше. У цей час працівник ДАІ та слідчий Титаренко Ю.В. стояли поряд та просто за всім цим спостерігали і не втручалися.
У цей час до розмови приєднався мій батько, внаслідок чого зловмисники відволіклися, і у мене з’явилася можливість швидко проникнути до салону автомобіля. З метою подальшого убезпечення автомобіля від пошкоджень, подальшого злому та викрадення та через побоювання за своє життя я вимушений був поїхати з місця ДТП.
Кілька з тих чоловіків, які не допускали мене до автомобіля, почали перешкоджати проїзду автомобіля, один з них - Русін Олександр, лягали на капот, Гриненко Руслан бив ногою по автомобілю з правого боку...
На цьому неправомірні дії стосовно мене, замовлені Швайко Л.В., організовані Гриненком Віталієм та під прикриттям Гриненка А.П. - не припинилися. 6 серпня 2013 р. Петров Артур та його бандити напали на мене біля виходу з 1-ї міської лікарні, побили мене та намагалися закинути до багажника автомобіля Мерседес. Лише завдяки людям, які проходили поряд, їм це не вдалося, а потім приїхав наряд охоронної служби за повідомленням з лікарні.
Незважаючи на те, що було вчинено замах на тяжкий злочин, передбачений ст. 146 КК України (не доведений до кінця з незалежних від злочинців обставин), що потерпілий і свідки показали на осіб, які вчиняли замах на злочин, досі не затримано та не пред’явлено підозри у вчиненні злочину особам, які намагалися мене викрасти.
Через це я просто вимушений був залишити територію м. Полтави та Полтавської області і переховуватися для убезпечення свого життя і своєї вагітної дружини.
Хочу звернути Вашу увагу на те, що це не перший злочин, вчинений Артуром Петровим. Він по Полтаві тримає всіх у страху за допомогою погроз та нападів його бандитів. Однак до цього часу правоохоронні органи ніяк на це не реагують.
Такі обставини свідчать про те, що злочинні дії прикриваються високопосадовцями в УМВС Полтавської області та Гриненком Антоном  Петровичем… Протягом останнього тижня я помічав, що Гриненко Р.П. слідкував за мною, а його автомобіль Деу Ланос час від часу стояв під моїм під’їздом, підтвердженням є фото. Це вкотре викликало побоювання за життя моїх близьких…”
Кінець скарги міністру МВС. Я потелефонував Петру Івановичу Швайці, аби приїхав у редакцію і прочитав усе це.
-Так і було, а скаргу міністру підготували адвокати, яких ми з сином найняли. Спасибі їм. А ще я згадав, як після того нападу на автомобіль сина мене покликав майор міліції, не знаю його прізвища, зачинив двері кабінету і сказав: “Чого досі мовчали? Дістали нас уже ці Гриненки…” Певно ж, ця банда допекла не тільки моїй родині, а й чесним правоохоронцям, - сказав Петро Іванович.
Олександр КУЛИК, “Полтавська думка”.

P.S. Позавчора, 13 серпня 2013 року, в апеляційному суді Полтавської області сталася ще одна надзвичайна подія: вперше за шість років протистояння убитих горем батьків з Кобеляк зі злочинним режимом обласна прокуратура в особі молодого прокурора Олени Володимирівни Гомлі підтримала їхню апеляційну скаргу, а суд (головуюча Лілія Денисенко) виніс ухвалу про скасування постанови Кобеляцького райсуду, винесену суддею Тетяною Тесленко щодо амністії її друга, майора міліції, одного з вбивць трьох дівчат 22 квітня 2007 року. Детальніше про це - у  наступному числі “Полтавської думки”. 
Схоже, що повстала громада селища Врадіївка проти злочину тамтешніх міліціонерів (зґвалтування і замах на вбивство молодої жінки) пробудила нестримне бажання не стільки в рядових українців, як у чесних правоохоронців, котрі хочуть очистити свої ряди від виродків у погонах. Полтавський майор з його “Дістали нас уже ці Гриненки…” - яскраве тому підтвердження. І ця гласність про діяльність одного зі злочинних угруповань у Полтаві, яку суспільство отримало через засоби масової інформації, дає нам надію, що правоохоронці захистять життя і ветерана Збройних Сил Петра Швайки, і його сина, і невісточки з дитям під серцем.