Того самого Леоніда Митька, який здійснював правовий захист батьків убитих три роки тому в Кобеляках трьох дівчат . Як відомо, дівчат убила п’яна компанія так званих правоохоронців, яких і взялася кришувати спочатку районна, а потім і обласна прокуратура, коли нею керував В.Войцишен (нинішній прокурор Андрій Миронов не мав до того відношення).
Бугрій, за поданням прокуратури, засудив того самого журналіста і правозахисника, який справу про вбивство дівчат повернув зовсім у інший бік, аніж кришувальники. І якщо суддя Кобеляцького райсуду В. Голубенко пішов на повідку у прокурорів, то чесні і порядні судді у Харківському і Полтавському апеляційних судах, у Козельщинському райсуді, Октябрському районному міста Полтави, у Черкаському районному підтримали Митька і його підзахисних - убитих горем батьків 22-річної Лілії Пухи, 21-річної Наталочки Вазерцевої і 27-річної Ірини Рибалко. Тіло останньої досі не знайдено - п’яні виродки зґвалтували дівчину, прострелили і вкинули у трясовину на березі Дніпродзержинського водосховища. А суспільству повідомили, що дівчата потонули. Леонід Митько уже через Черкаську обласну проку ратуру добився того, що експертиза виявила кричущий факт: дівчата не були утоплені, у їхніх тілах не виявлено планктону. Отже, справа повинна повертатися на повторне розслідування, під час якого й мусили назвати справжніх вбивць. Вони відомі правоохоронним органам, адже на березі пиячили більше десяти осіб, в лабети яких зовсім випадково 22 квітня 2007 року потрапили троє дівчат . Увесь цей час, коли громадський правозахисник Л.Митько розслідував справу, обласні прокурори просили його припинити писати скарги, мовляв, ми на них уже відповіли. Але, як виявилося, доведеться за бездіяльність відповідати грошима. Нещодавно суддя Кобеляцького райсуду Ірина Омельченко визнала цю бездіяльність і ухвалила: стягнути з обласної прокуратури за бездіяльність у розслідуванні кримінальної справи по 4 тисячі гривень моральної шкоди батькам убитих дівчат .
Що залишалося прокурорам? Головне - приструнити Митька. Нагода трапилася. 28 жовтня 2009 року Леонід Митько віз у машині марки Деу батьків на черговий суд у Полтаву. В районі села Бондури Новосанжарського району під час великої зливи їхню машину трохи зачепив (ударив легенько у переднє ліве крило) зустрічний джип марки “Мітцубісі”, керований літнім підприємцем з Кременчука. Деу з замкненим від удару лівим колесом завмерло на місці, а джип полетів у кювет і перевернувся. На щастя, водій залишився живим, наступного дня його виписали з Новосанжарської райлікарні і він продовжив лікування у Кременчуці. Новосанжарські лікарі, які першими оглянули потерпілого, ніяких переломів, серйозних ушкоджень не виявили. Але слідчі справу не поспішали розслідувати, і за два роки у ній з’явилося стільки медичних висновків, що потерпілого мовби по шматочках збирали. В результаті слідчі і прокуратура визнали винним… Митька. При цьому і слідчі, і притягнутий ними свідок так і не вказали точного місця зіткнення автомобілів. Але ж усім було очевидно, що ударене Деу зав мерло з замкненим колесом на своїй, правій стороні дороги. Але мудрі слідчі, певно, знаючи вже, хто зацікавлений у Митькові, застерегли себе від гріха (їх таки ж змусили назвати винним саме Митька) двома ключовими фактами. Перший: зафіксували велику розбіжність у тисках передніх коліс джипа. Другий: засвідчили зношеність протекторів задніх коліс джипа. Цим самим вони мовби підказували суду, що на такій машині взагалі не можна появлятися на дорозі, тим паче під час дощу, коли навіть легке гальмування може занести автомобіль. Певно, це й сталося біля Бондурів.
Я був 3 жовтня у Новосан- жарському суді, коли юний суддя Бугрій у присутності прокурора зачитував вирок 54-літньому журналісту і пра возахиснику, водію з 30-річним стажем Леоніду Митьку: “Від імені України засудити на 3 троки з взяттям під варту у залі суду”.
Зачитавши це, суддя Бугрій буквально вискочив із зали суду. Я хотів було зайти до нього у кабінет як журналіст , але коли відчинив двері, Бугрій стояв… на порозі, мовби чекав і боявся, що до нього хтось ось-ось зайде. Він різко відштовхнув мене, потягнув двері на себе і замк нув зсередини на ключ.
Так ось, шановні земляки. У зачитаному вироку Бугрій відфутболив два ключових факти слідчих: Бугрій зробив свій висновок, що нерівно мірний тиск у колесах джипа і зношені протектори не могли спричинити зіткнення. Бугрій перекреслив столітні правила, про які знають уже слухачі курсів водіїв. А ну ж бо, пане Бугрій, якщо ви їхатимете на роботу з Полтави у Санжари і ваш автомобіль зі зношеними протекторами зупинить автоінспектор, то вам доведеться до Санжар добиратися на перекладних. Інспектор відправить ваше авто на штрафмайданчик, вас оштрафує, бо ви на дорозі були потенціальним вбивцею - або себе, або інших учасників руху. Олександр КУЛИК.
P.S. Нині Леонід Митько з гіпертонічним кризом перебуває у Кобеляцькій лікарні. Біля його палати цілодобово чергують по 3-4 міліціонери, які їздять сюди з Нових Санжар. Йде тиск на лікаря, щоб вона швидше виписувала Митька, а вони накинуть на нього наручники і відправлять у СІЗО. Учора мені стало відомо, що суддю Бугрія (його батько, кажуть, працює високим начальником у Полтавській облдержадміністрації) перевели на роботу в Октябрський райсуд Полтави, тому на шляху до Нових Санжар його авто інспектор уже не зупинить. Стало відомо, що вражений ухвалою Бугрія водій джипа відмовився від матеріального позову до Митька на 300 тисяч. І слідчі, і водій виявилися людьми, бо прекрасно розуміють, що в тюрму за таке не саджають. Тепер слово за суддями Полтавського апеляційного суду, які протягом 15 днів мають розглянути апеляційну скаргу Леоніда Митька. Сподіваємося, що досвідченим суддям вистачить розуміння того, хто зацікавлений “відстріляти” Митька. Тим часом обласна Національна спілка журналістів, членом якої є Леонід Митько, готує своє публічне звернення.
Немає коментарів:
Дописати коментар