Свіжі записи блогу: http://dumka.pl.ua/блоги/олександр-кулик

Піца від Президента

Мільйони українців 18 лютого по телевізору, інтернету, соцмережах спостерігали за трагічними подіями в Києві. Того дня тисячі активістів Євромайдану з 9-ї години ранку пішли мирною ходою до Верховної Ради вимагати від провладної парламентської більшості (фракції Партії регіонів і комуністів) проголосувати законопроект опозиційних фракцій про повернення Конституції України до зразка 2004 року. Цього вимагав і Майдан. Адже регіонали і В.Янукович у 2010 році незаконним шляхом переписали Конституцію, і таким чином Президент набув нечуваних з часів Незалежності прав керувати і розпоряджатися, призначати і звільняти.

Кримчани: “Ми не за Януковича”

П’ятниця, 7 лютого. Йду вулицями Києва. На Інститутській після Майдану проходжу через вузенький прохід (одне авто може проїхати) 3-метрової барикади. Оглядаюсь - вражаюча картина! Барикада з мішків та всякого іншого тягнеться вниз, до Жовтневого палацу. Жоден танк не пройде. “Споруда” варта Книги рекордів України. За Національним банком ліворуч - вул. Садова, що веде до Будинку уряду і нового приміщення Верховної Ради, де розміщено парламентські комітети. Не пройти - від стіни до стіни перегороджена потужним авто (чомусь з пробитим переднім колесом) і також високою барикадою зі всякого непотребу. На ній причепилися троє міліціонерів. Доходжу до Шовковичної. Також перегороджена, але тут можна пройти, бо це - єдиний прохід звідси до Верховної Ради. Пропускають тільки за перепустками і посвідченнями. Показую своє депутатське…  13 година. З Верховної Ради іду вже по вул. Грушевського в бік метро “Арсенальна”. Машини тут не їздять, люди не ходять, бо в районі готелю “Київ” - також КрАЗи і автобуси впоперек. Тут три  міліцейські пости. Зліва - Маріїнський парк. Увесь по периметру охороняється міліцією. В глибині парку, аж над Дніпровською кручею - велика сцена в голубих кольорах. Це той самий Антимайдан. Перед сценою - чоловік 200. З мікрофона лунає чийсь виступ російською мовою. Певно артист, бо каже, що “тепер я для вас спою”. Праворуч від сцени, в самісінькій зеленій зоні парку бачу величезні військові намети. Не один, не три - десятків зо два! Певно, для ночувальників. Вони ходять-бродять по парку. Ба, між деревами, на стоптаних слизьких галявинах бездумно ганяють м’яч. Сіре, гнітюче враження… Підходжу до останнього поста, за яким чується голос з мегафона. Тут машини і пішоходи з вул. Грушевського змушені повертати ліворуч. Певно, саме їх і хочуть переконати три десятки молодих антимайданівців, які тримають однакові плакати на древках з надписом “Стоп! Майдан. До освобождения Киева осталось 9 дней”. Перед ними походжає молодий, але зовні такий самий сірий, як і парк, молодий беззубий чоловік: в одній руці - мегафон, у другій - шпаргалка, з якої озвучує гасла, а плакатники за ним повторюють. Зупиняюся, вдивляюся у їхні неголені обличчя, чорні кросівки:
-Не за того стоїте, хлопці, - звертаюся до них. - Увесь світ, Європа засудили Януковича за кривавий розгін мирних людей 30 листопада…
- Мы крымчане! - відповідають. - Мы не за Януковича - за государство стоим, и чтобы помещения  не захватывали, коктейли Молотова не бросали. И мы не против Майдана.
- Ну, як “не проти”? Подивіться, що на ваших плакатах написано, які тримаєте в руках. Але я не про це, - підшукую для них переконливіший аргумент. - Хлопці, ви голі і босі стоїте тут за чужі інтереси. Такого віку, як ви, сини Януковича, Азарова, Пшонки сидять депутатами у парламенті, на добрих грошах, а ви тут за їхні інтереси горлянки дерете…
Двоє старших, які стояли у мене за спиною і слухали діалог, певно, бригадири, почувши прізвища, одразу стали між мною і хлопцями:
- Идите отсюда, не мешайте, - мовби шепнули мені, щоб їхні хлопці-невільники й не чули.
-Слава кримчанам! Слава Україні! - гукнув я на прощання своїм юним опонентам.

Майдан – на кожну виборчу дільницю, або Спроба відповіді на питання мільйонів: «КОЛИ і ЯК?»

Посилення репресій проти активістів Євромайдану - тримання в СІЗО невинних людей, побиття журналістів, депутатів, адвокатів, підпали  автомобілів, повістки від ДАІ власникам авто, зачистка неугодних ЗМІ тощо - свідчать, що ця влада в Україні, певно ж, не збирається виконувати вимог Майдану, зокрема щодо:

• відставки уряду, окремих міністрів, які, за зізнанням президента В.Януковича, належним чином не підготували документи для підписання Угоди про асоційоване членство України в Євросоюзі, що в результаті й спричинило народне повстання в Україні з пролиттям крові невинних людей; 
• виявлення замовників кривавого побиття студентів в ніч на 30 листопада 2013 року;
• встановлення конкретних “беркутівців”, які кийками і носаками били мирних (лежачих!!!) беззбройних громадян, навіть по голові, що заборонено їхньою ж інструкцією;
• пошуку провокаторів, що проти правоохоронців влаштували силовий пікет з викраденим бульдозером 1 грудня 2013 року на вул. Банковій і втекли, а замість них міліція затримала, а суди, не розібравшись, посадили на два місяці в тюрму 9 невинних людей;
• порушення кримінальної справи проти секретаря РНБО за перевищення службових повноважень (адже саме Андрій Клюєв, за свідченням голови КМДА Олександра Попова Генеральній прокуратурі, втрутився в господарську діяльність київської влади і наказав Попову встановлювати новорічну ялинку на майдані Незалежності о 4 год. 15 хв. вночі 30 листопада, що є беззаперечним доказом спланованої Клюєвим провокації з метою силового розгону мирних демонстрантів).

Євромайдан і Василь Симоненко

14  грудня 2013 року минула сумна 50-а річниця смерті витязя української поезії, нашого земляка, уродженця с. Біївці Лубенського району Василя Симоненка. Він прожив лише 28 років. Після факультету журналістики Київського держуніверситету працював у Черкасах, у газеті. За патріотичні переконання радянська влада наказала своїм “мєнтам” закрити Поета в СІЗО і  побити. Казав Василь, що били його “майстерно”, без слідів на тілі, як це (всі ми наслухані) роблять і сьогоднішні прихвосні злочинного режиму в Україні. Після тортур поет-журналіст Василь Симоненко невдовзі помер у лікарні.  Україні (на всі віки!) залишилася Василева Поезія Боротьби, Любові, Правди, Справедливості, Віри. Вона, як грім, розбиває тишу людської байдужості. Поезія Василя Симоненка - це дух сьогоднішнього Євромайдану.

Віталій КЛИЧКО: Компромісів з головорізами і диктаторами бути не може

Київ, 8 грудня 2013 р. Пам’ятник Леніну повалили.
Відповідальність за акцію взяла на себе партія “Свобода”.
Як з’ясувалося, пам’ятник ніде не стояв на балансі, тобто,
безхозний, відтак позов за його знищення подавати нікому,
а прокуратура не порушила кримінальну справу,
бо в силі указ президента В.Ющенка про ліквідацію
злочинних символів радянської доби - пам’ятників,
назв  вулиць,населених пунктів тощо.

Спробою вдруге (в ніч на 11 грудня) розігнати Євромайдан Віктор Янукович закрив шлях до будь-яких компромісів, до яких закликали деякі політики і громадські діячі, заявляє лідер “УДАРу” Віталій Кличко.
“Компромісів з головорізами і диктаторами бути не може. Їх треба позбавлятися. І сьогодні питання номер один - однозначно відставка Януковича і всієї його гнилої влади”, - заявив Кличко.

66-річний полтавець Олександр Лукошин пробіг свій 128-й марафон!

6 жовтня 2013 р. м. Біла Церква.
Полтавець Олександр Лукошин (крайній праворуч)
на п'єдесталі пошани "Білоцерківського марафону 2013".

Як результат, Олександр Олексійович 40 років не знає про болячки! Про це він сказав мені під час нашої поїздки у місто Біла Церква Київської області, де 6 жовтня відбувся Х Міжнародний Білоцерківський марафон. 42 км 195 метрів наш земляк подолав за 4 год. 2 хв. 38 сек. І став бронзовим призером у своїй віковій групі. Коли він долав дистанцію, над Білою Церквою лунали слова судді-інформатора: “Увага! Увага! На дистанції 66-річний Олександр Лукошин з Полтави. Це його 128-й марафон! Вітаємо великого пропагандиста здорового способу життя!”