14 грудня 2013 року минула сумна 50-а річниця смерті витязя української поезії, нашого земляка, уродженця с. Біївці Лубенського району Василя Симоненка. Він прожив лише 28 років. Після факультету журналістики Київського держуніверситету працював у Черкасах, у газеті. За патріотичні переконання радянська влада наказала своїм “мєнтам” закрити Поета в СІЗО і побити. Казав Василь, що били його “майстерно”, без слідів на тілі, як це (всі ми наслухані) роблять і сьогоднішні прихвосні злочинного режиму в Україні. Після тортур поет-журналіст Василь Симоненко невдовзі помер у лікарні. Україні (на всі віки!) залишилася Василева Поезія Боротьби, Любові, Правди, Справедливості, Віри. Вона, як грім, розбиває тишу людської байдужості. Поезія Василя Симоненка - це дух сьогоднішнього Євромайдану.
Ось один з його віршів:
Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.
Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
10 грудня у Полтаві пам’ять про Поета вшанували громадські організації, письменники, студенти, жителі Біївців і Тарандинців, його друзі Едуард Кухаренко і Микола Колісник, які знали і зустрічалися з Симоненком за життя. Лідер полтавської громадської організації “Громадський Шевченківський комітет” Володимир Степанюк, завкафедри української літератури Полтавського педуніверситету Віра Мелешко, завідуюча відділу обласної бібліотеки Ніна Климко зібрали їх в актовій залі Полтавського кооперативного технікуму. Горіла свіча, звучали вірші Симоненка і про нього, пісні на його слова, на екрані світилися слайди з його батьківської садиби, куди часто приїжджають люди з усього світу, аби вклонитися цій хатинці-мазанці, що виколисала такого Генія. Полтавка Зоя Коваленко вишила чудові рушники на теми Симоненкової творчості. Обласна бібліотека розгорнула лоток з його книгами. Я там був, читав Симоненка, десятки віршів якого знаю напам’ять ще зі студентських років.
А 11 грудня делегація з Полтави (15 чоловік) поїхала у Біївці, поклала вінок до пам’ятника Поета, заїхала у Тарандинцівську школу (це за 7 км від Біївців), яку Василь закінчив з золотою медаллю. Тут створено і розширюється далі музей славного випускника школи. Полтавці передали сюди відеодиски із записами заходів вшанування Поета в останні роки, а також твори юних художників (навчає їх учитель Сергій Коломієць) з Бутенківської школи Кобеляцького району на теми віршів Симоненка.
Олександр КУЛИК, “Полтавська думка”.
Немає коментарів:
Дописати коментар