Хто ж замовив підпал реєстратури Новосанжарської поліклініки?

Постраждали близько 28 тисяч мешканців району, чиї згорілі і обгорілі амбулаторні картки захоронили на звалищі у селі Зачепилівка

Відтоді історії їхніх хвороб пишуть з чистого листа. Трагедія, що сколихнула увесь район, сталася в ніч з 16 на 17 березня 2012 року. Для багатьох, особливо старших людей, чиє життя немилосердно перебито болячками, - це справді трагедія. Адже за тими записами у картках вони могли розраховувати не тільки на подальше надійне, прогнозоване лікування, а й на соціальну допомогу в разі, якби хвороби довели їх до інвалідності. По суті, в полум’ї згоріли роки важкого трудового життя тисяч і тисяч новосанжарців. Втім,  багато карток таки ж не згоріли! Але всі їх чомусь “під одну лопату” швиденько повантажили, вивезли, скинули у викопану траншею, хотіли, було, ще й підпалити, аби всі догоріли, але чомусь не вдалося, тому тільки прикопали. Головний лікар районної лікарні Ольга Гиря каже, що відібрати у згарищі вцілілі картки було неможливо, тому все місиво з попелу, паперу, води, піску й вивезли. А підприємливі місцеві роми - відібрали, розгорнувши пісок на “могильнику”, і почали продавати по сто гривень за штуку їх власникам. Після цього приїхав екскаватор і захоронив картки глибше.

“Хтось замітав сліди”
Два місяці минає від того підпалу, і в райцентрі все сильніше побутує думка, що “хтось замітав сліди”, що хтось боявся записів у картках, як свідків свого криміналу. Я почув такі мотиви від десятків людей, два дні, зранку до пізнього вечора, витоптавши усі Нові Санжари, зустрівшись з ключовими свідками, з керівниками району, лікарні, міліції, з рядовими лікарями і медсестрами, з ремонтниками, учителями, з авторитетними особами району, плюс добувши деяку інформацію в обласних компетентних органах.
Про те, що був підпал - спеціалісти одразу зробили висновок. Його епіцентр був саме в невеликій, на два вікна, кімнаті реєстратури на першому поверсі - навіть бетонні перегородки дали тріщину і фундамент, чорний дим пробрався на другий поверх.
І лише двоє моїх співрозмовників проявили певну ворожість до мого візиту, до мого журналістського розслідування і не дуже охоче відповідали на мої запитання. Це головний лікар Ольга Гиря і завідуюча поліклінікою Віта Севериненко. Остання сказала, що “злочин розкрито, палія знайдено”, то, мовляв, що журналісту ще треба:
-Обгаджувати нас, лікарів!? Онде увесь інтернет закиданий тим! Я й так пережила стрес і більше не хочу на цю тему говорити. Йдіть до головного лікаря! - відхиляючи голову до вікна у своєму кабінеті, вимучувала Віта Іванівна з себе, певно ж, болючі фрази.
-Злочин, - відповідаю їй, - ще не розкрито. І то справа правоохоронців. А як журналіст і правозахисник, володіючи важливою інформацією, я маю право допомогти їм, та й вам, у розкритті злочину і застерегти від того, аби в тюрму не сіла невинна людина, як це, на жаль, все частіше і частіше трапляється. Суспільство, громада знають, що преса в таких справах - важливий союзник.
До речі, саме Віта Іванівна, кажуть, найбільше раділа і поширювала інформацію серед колег, що палія таки ж знайшли. І це вона розцінила як “справу розкрито”.

Фітокіоск - як цап-відбувайло
Мовби змовившись, і Віта Іванівна, і Ольга Василівна підкреслюють, що підпал був у двох місцях - фітоаптеці, що поряд з реєстратурою, і в самій реєстратурі. Більше того, своїм колегам і правоохоронцям пані Віта намагалася нав’язати версію, що вогонь пішов саме з аптеки, що через віконце тієї аптеки палій пробрався всередину і підпалив там папери.
Ну, по-перше, у віконце 30 х 30 сантиметрів навіть хлопчик не пролізе. По-друге, те віконце можна було вийняти тільки зсередини, що палій (чи палійка) і зробив, певно, аби створити протяг, бо складені у ящику папери не розгорялися. Виходить, що у фітокіоск палій зайшов через двері, відімкнувши їх ключем. Як потім встановить слідство, вони не були зламані. По-третє, шановна Віто Іванівно, кіоск не згорів, про що вам достеменно відомо. Він обгорів зовні, поплавилися від гарячої стіни флакончики  але всередині навіть шпалери були цілі. Вогню всередині не було. Тому власниця кіоску мала намір відновити його зовнішній вигляд і продовжувати тут працювати. Та яке ж було її здивування, коли вранці, у неділю, на другий день після пожежі, вона прийшла і застала на місці свого кіоску… купу битої цегли.
Так само, як хутко вивозили обгорілі амбулаторні картки, так хтось оперативно, без дозволу власника, розпорядився прибрати кіоск. Чи не тому, що для декого він став невигідним речовим доказом у версії підпалу? Не згорів, отже підпал пішов не від нього, як стверджувала Віта Іванівна. І віконце тепер ніхто не виміряє, яке мовби палій вийняв зовні і проліз через нього…
Шкодує, дуже шкодує власниця кіоску пані Юлія - протягом десяти років то було для неї, нині одинокої матері, єдине місце заробітку. Плаче жінка, що так нахабно його завалили. Він же не винен у підпалі. Чула сама, як про це сказали два слідчі з Полтави, як заступник головного лікаря Володимир Тур мовив: “Та при чому тут кіоск!” - мовби у відповідь на злобне Вітине: “Це через кіоск лікарня згоріла”. Вона нав’язувала цю думку з раннього ранку 17 березня, коли народ зібрався біля ще гарячого згарища. І одна з медпрацівниць повідомляла Юлі того раннього ранку, аби негайно бігла у поліклініку, бо там “пограбували її кіоск і згоріла вся поліклініка”. Звідки та медпрацівниця знала, що кіоск пограбовано і що саме він є причиною вогнища, якщо до того кіоску на момент повідомлення (о пів на п’яту ранку) ще ніхто не підступився? Більше трьох годин народ тупцювався і мерз біля входу у поліклініку, аж поки не прибули слідчі з Полтави.
“Через ваш кіоск лікарня згоріла”… Вразила і мене ця фраза! Згадалося: “Через перекидання човна дівчата потонули” - записав п’ять років тому у своєму висновку для суду новосанжарський судмедексперт Андрій Поляков, зробивши розтин двох кобеляцьких дівчат, яких, як тепер всім відомо, убили п’яні міліціонери на березі Дніпродзержинського водосховища. Тіло третьої дівчини досі не знайшли, бо ніхто й не шукав. Я зробив цілу серію журналістських розслідувань, допомагаючи убитим горем батькам дізнатися правду про загибель доньок. Переляканий тоді Поляков зізнався мені, що він написав так, як його… попросили. Тепер сам Поляков ходить “під криміналом”, адже  він не мав ніякого права давати такий висновок, бо ж не був свідком загибелі дівчат. А хто попросив реєстратора сказати у телефонному повідомленні “через пограбування вашого кіоску сталася пожежа”?
Ми ще повернемося до кіоску у дуже важливому доказі щодо зізнання у підпалі підозрюваного міліцією хлопця. А зараз хронологічно відтворимо події того трагічного вечора по сьогоднішній день. Лише факти, котрі, сподіваюсь, допоможуть слідчим вийти на замовників підпалу.

Лампочка вартістю в один мільйон 
У березні біля поліклініки ще лежав купками сніг. Її подвір’я - як прохідний двір: з центра люди йдуть і йдуть мимо її триповерхового приміщення до своїх багатоповерхових домівок. Йдуть увечері, а молодь - пізно ввечері. Сторож Іван Олександрович з п’ятої години вечора обходить територію, а вона величенька, хвилин двадцять потрібно на один обхід. На тому громадському переході йому на трьох обходах, здається, потрапляє на очі юнак, що розмовляє по мобільному - у темній куртці, темних брюках, темних кросівках і в червоній шапочці з синьою смугою… Десь о пів на третю ночі сторож чує запах диму у коридорі лікарні. Коридори довгі. Йде на запах. Думає, що хтось палить документи у кабінеті головного лікаря на першому поверсі. Йде і натикається на вогонь, що палахкотить з коридору поліклініки. Біжить у приймальне відділення, дає всім черговим лікарям і медсестрам сигнал викликати пожежників і свої служби. Сам же летить до вхідних дверей поліклініки. Вогонь уже виривається крізь вікна реєстратури, облизує вікна другого поверху. Пожежники не можуть гасити, бо приміщення під електричним струмом. Працівник РЕС, що прибув, не може відімкнути електрику на опорі. Сторож не розуміє, чому той не діє. Лише хвилин через двадцять прибув лікарняний електрик, але й він з трудом добирається до щитової у підвалі.
-Якби не ці двадцять хвилин, то шкоди від вогню було б значно менше, - каже Іван Олександрович. - І якби лампочка на стовпі перед поліклінікою горіла, то злодій би під світлом не насмілився б вночі підходити до дверей. Там же цей вхід - як на долоні, перед вікнами житлового будинку. Ну, а щодо того, як палій проник досередини, то, мені здається, скло не було розбите. Але стверджувати не можу.
Горіло з п’ятниці на суботу. Реєстратура згоріла повністю. У коридорі поплавилися пластикові стіни. Кажуть, що збитків - тисяч на 700. Районна влада делегувала заступникові голови райдержадміністрації Володимирові  Борту керувати ремонтними роботами. Реєстратурі виділили кімнату на другому поверсі. Міліція у пошуках палія обійшла квартири поблизу поліклініки. Кажуть, що в поле зору потрапляли якісь двоє хлопців, потім одна дівчина. На Владислава вийшли через місяць - 20 квітня. Він зізнається у підпалі, підписує протокол допиту і його відпускають додому з “підпискою про невиїзд”. Вдома він каже матері, що міліція поставила його перед вибором: або зізнавайся, що підпалив, і ми тебе відпускаємо, якщо ні - відправляємо в СІЗО. Хлопець злякався тюрми. Міліція його зізнання записує на відео.

Шукайте дівчину!
Для чого підпалив? Хотів довести своїй дівчині, що здатен на такі ось вчинки. Саме цю мотивацію поширює для ЗМІ обласна міліція. Завважую: не новосанжарська районна, а саме обласна. У тому повідомленні також підкреслюється, що підозрюваний - непрацюючий (що є неправдою - Владислав працює в Росії вахтовим методом і заробляє непогані гроші). Поширено також підозру, що він може бути психічно нездоровим, адже підпал поліклініки з такою мотивацією - справді безглуздя, тим паче, що ніякої дівчини у Владислава в Санжарах не було. Але ж безглуздям є і саме повідомлення міліції. А прізвище Владислава наступного ж дня, 21 квітня, стало гуляти Новими Санжарами. Мати, вчителька, дід і баба - прості, роботящі й авторитетні люди - у моральному потрясінні. До них додому з понятими приїжджала міліція і шукала фітопрепарати, які міг поцупити Владислав з фітокіоску. Нічого не знайшли. Але приїхали до власниці кіоску і попросили написати заяву, що з кіоску вкрадено фітопрепарати. Жінка відмовилася, зіславшись на те, що не може такого стверджувати. Міліцонер сказав, що у затриманого фітопрепарати… знайшли, тому, мовляв, заявляй на нього. І Юлія Кривуля написала. Тепер шкодує. А у Владислава вилучили чотири речі - куртку, брюки, шапочку і кросівки як речові докази. Кажуть, що на курточці виявили порізи від скла.#

“Я втік, коли чорний дим повалив з кіоску”
Владислав припускає, що його “здав” міліції його друг Сергій. Після 20 квітня з ним не спілкується. Сергій каже, що це неправда, що його, Сергія, міліція викликала уже після того, як Владислав підписав протокол зізнання і згадав у ньому Сергія.
Вечір 16 березня, що передував ночі підпалу, Владислав і Сергій провели разом. Спочатку у “Весні” розпили півлітра горілки з пивом, а потім прийшли в центр і замовили по каві. На тому й розійшлися десь о 12-й ночі. Мати Владислава також сказала, що син прийшов додому близько опівночі і ліг спати. Реєстратуру, як відомо, підпалили о пів на третю ночі. Сергій добре пам’ятає, що того вечора Влад був не в курточці, а в червоному светрі. І що Влад - хлопець серйозний, ні про яке порушення психіки й мови не може бути. І ніякої дівчини у нього в Санжарах немає, перед якою він мовби хотів проявити геройство, про що як про мотив повідомила обласна міліція. Та й для чого палити реєстратуру, якщо навіть якийсь дурман і зайшов у голову? Але…
-Наступного дня після підпалу, - розповідає Сергій, - Влад потелефонував мені і сказав, що є нетелефонна розмова. Ми зустрілися на стадіоні. І він сказав, що то він підпалив поліклініку. Ну, я сприйняв це як жарт. А чого він це придумав, не можу пояснити. Але я й досі не вірю, на мою думку, він фантазував. Але коли мене викликали у міліцію і показали протокол, то Влад і там написав, що казав мені про підпал. Тому мені нічого не залишалось, як це підтвердити.
-А в якихось деталях він розповідав про підпал? Наприклад, як він вночі зайшов у приміщення поліклініки?
-Я його й не розпитував, бо не вірив.
-20 квітня він у міліції навіть на відео розказав, як підпалював.
-Так в Інтернеті уже багато було написано про той підпал, а Влад не вилазить з Інтернету.
-А чи міг він у віконце аптечного кіоску залізти?
-Та що ви! З його комплекцією?..
-Чи казав, що намагався підпалити кіоск?
-Я згадав, - раптом каже Сергій. - Він сказав, що як тільки з кіоску повалив чорний дим, він вискочив з поліклініки.
-Так кіоск же не горів!
-Значить, фантазує. Як і щодо дівчини.
-А ви з ним після 20 квітня зустрічалися?
-Ні, він не відповідає на телефонні дзвінки.

Мати каже, що їй полегшало
Після 20 квітня, дня допиту, Владислав не виходить з дому, а з міліції сказали матері, щоб не чіпала його, що Владислав співпрацює з міліцією і що, мовляв, все буде добре. Але мати найняла адвоката, бо, каже, з тим “добре” одного разу в житті уже обпеклася.
-На мої дві тисячі зарплати адвокат мені недешево обійшовся. А хтось розпустив чутки, що я ще й квартиру продаю, аби відкупити сина. Хтось навмисне нагнітає ситуацію, щоб підсилити підозру до мого сина.
-Але якщо він сам на себе наговорив, то, пробачте, може, його найняли?
-Так легше якогось алкоголіка чи наркомана найняти, а потім на нього й “повісити” підпал. Син сам заробляє і немалі гроші. На початку травня мусив знову їхати з вахтою, але побоявся, що посадять, хоча після 20 квітня ні його, ні мене більше нікуди не викликали. Навіть відтворення події не було. Адвокат каже, що минуло 10 днів, і якщо не пред’явлено обвинувачення, то з підозрюваного така особа переходить у свідки… Знаєте, мені вже легше. Відчуваю підтримку колег, та й чую, що люди говорять, переживають за нас.
-Ні, не думаю, що цей хлопець міг піти на таке. Я знаю його, як хорошого й здібного учня. І при роботі ж він, - говорить директор Новосанжарської школи Микола Іванович Решетило.

По відео визначать психіку підозрюваного
За підпал - від 3 до 10 років тюрми (ст. 194 Кримінального кодексу). Владислав не виходить з дому. Мати каже, що ним заволодів страх перед тюрмою. Він просить її, щоб вона не спілкувалася і зі мною, журналістом, бо думає, що це також йому нашкодить, що розізлить міліцію.
З начальником Новосанжарської міліції Сергієм Махном ми позавчора, 8 травня, мали півгодинну розмову в його кабінеті. Він каже, що записане відео з підозрюваним Владиславом нині на експертизі і що психологи за його мімікою, рухами, очима визначать, чи він психічно здоровий.
У мене склалося враження, що міліція також сумнівається в особі підозрюваного. Та й сам Сергій Анатолійович по деяких позиціях висловив сумніви. Ще він говорив, що були допитані всі, хто міг надати корисну для слідства інформацію, в т.ч. й працівники лікарні.

Виписка з амбулаторної картки
Отже, ніхто з моїх багатьох співрозмовників, окрім двох осіб, не сумніваються, що підпалом “замітали” сліди. Наркотики? Великі гроші? Чиюсь незаконну інвалідність?
Перше і друге відпадають. Наркотики, якщо й списують, то через стаціонарне лікування, через історії хвороб, а вони зберігаються в архівах, а не в реєстратурі. Щодо коштів, то обласна КРУ (нова назва - Держфінінспекція) перевірила Новосанжарську лікарню у листопаді минулого року, “накопали” порушень на 137,8 тис. грн.
-Але це не те, що хтось там крав. Це в основному неоприбутковані куплені хворими за свій кошт ліки на загальну суму 97 тисяч гривень, решта - дрібні бухгалтерські помилки, що трапляються всюди, - прокоментував мені ситуацію Михайло Кривошей, начальник Держфінінспекції у Полтавській області, і навіть надав мені письмову довідку.
Залишаються виписки з амбулаторних карток, які є першим відправним документом для МСЕК, тобто для присвоєння тому чи іншому хворому групи інвалідності. Але для чого палити всю реєстратуру, якщо тих інвалідів можна на пальцях порахувати, а картку, в разі якогось лікарського гріха, просто вилучити з реєстру, “загубити”, щоб перевіряючі не знайшли? Мова про те, що комусь можуть видати фіктивну виписку - і майже прямий шлях до інвалідності. А група - це вже щомісячні кошти і пільги. Нині, у зв’язку з підвищенням комунальних тарифів, багато шукачів собі статусу інваліда і чорнобильця, правдами й неправдами добиваються.
Та виявилось, що в Новосанжарському районі для підрахунку інвалідів  пальців на руках не вистачить. Мені сказали, що цей район - один з лідерів в області по кількості інвалідів, в т.ч. серед державних службовців. Відтак, десятком вилучених карток з реєстратури не обійтися. Рахунок за останні три роки йде на сотні.
-Ми значно знизили ці показники, - говорить Ольга Гиря і показує статистику. (Новосанжарський район: 2009 рік - 73,4 інваліди на первинний вихід на інвалідность на 10 тисяч працездатного населення, 2010 - 68,4, 2011 - 65,1).
-Це трохи вище загальнообласного показника, приблизно 62. Але при чому тут амбулаторні картки до інвалідності? - раптом заявляє Ольга Василівна. - Для цього є історії хвороб, так вони у нас в архіві і зараз лежать, можна їх підняти. Є багато інших лікарських  документів, там ціла низка їх.
-І все таки, Ольго Василівно, що є першим вихідним документом, аби МСЕК розпочала подальшу процедуру оформлення інвалідності?
-Виписка з амбулаторної картки, -  відповідає не Ольга Василівна, а один з її заступників, присутній при нашій розмові.
-Саме так, - уже зі знанням справи стверджую і я. - Може, саме їх фіктивнісь й не давала комусь спокійно спати? Тюрма ж, в разі виявлення. А чутки про перевірку уже дійшли до Нових Санжар.
До речі, перед цим у кабінеті Віти Іванівни Севериненко, завідуючої поліклінікою, я попросив її надати мені інформацію про кількість виписок для МСЕК з реєстратури. Вона послалась на конфіденційність інформації. Я заперечив їй, сказавши, що запитую не про діагноз хворого, а про те, що стосується бюджетних коштів.
Буквально цими днями звільнилася лікарка з сьомого кабінету, яка “сиділа” на виписках. До неї на цій відповідальній посаді працював інший лікар, котрий тепер очолює обласну МСЕК-2.

Ключовий момент
Ключовий - і в прямому і в переносному значенні. Кажу, що зовсім непривітно зустріли мене двоє керівників Новосанжарської центральної лікарні, на відміну, до речі, від рядових медпрацівників. Про прийом у кабінеті Віти Севериненко уже сказав. А Ольга Василівна Гиря одразу пішла на мене в атаку з тим, чи маю я право, щоб проводити розслідування, і хто дав мені це завдання по Санжарах, і т.д.
-Та, - кажу їй, - як головний редактор газети “Полтавська думка”, я сам собі дав завдання, а щодо журналістських розслідувань, то маю не тільки великий досвід, а навіть веду спецкурс лекцій у Полтавському інституті економіки і права з цього жанру. Певно ж, ви чули, що за моїм журналістським розслідуванням вдалося витягти з тюрми невинну дівчину-сироту. І тут у вас, у Санжарах, може статись подібне: замовники гроші рахуватимуть собі на круті тачки, а хтось за них у тюрмі мучитиметься.
Отож, шановні читачі, Ольга Василівна з наголосом говорила про два підпали, чомусь боялася говорити про виписки з карток і нарешті не сказала правду про ключі.
Про значимість двох перших речей для підозрювання замовного характеру підпалу, певно, уже зрозуміло. Тепер про ключі. Ми вже знаємо, що один із свідків, сторож Іван Палько, більше впевнений, аніж невпевнений, що вікно, через яке міг зайти палій - не було розбите. Знаємо, що у фітокіоск палій проліз не через вікно, а зайшов через двері, відімкнувши їх ключем. Так, може він взагалі зайшов у поліклініку і реєстратуру зі своїми ключами? Власниця фітокіоску сказала, що мала три ключі, але в якийсь момент одного не дорахувалася. За яких обставин, не пам’ятає, але добре знає, хто був дуже частим гостем у її кіоску.
-Ольго Василівно, а в кого були ключі від поліклініки?
-Як у кого? Вони в чергового на гвіздочку висять.
-А ще п’ять комплектів? - питаю.
Мовчання. Я продовжую:
-А ще, Ольго Василівно, п’ять комплектів на руках були. Три - у трьох працівників реєстратури, один - у сестри-хазяйки, а ще один - здогадайтеся самі у кого.
Ольга Василівна мою ключову інформацію не спростувала, сумно подивилася у вікно.
Олександр КУЛИК, “Полтавська думка”. 

P.S. Рік чи два тому з приймальної і кабінету головного лікаря Новосанжарської лікарні хтось викрав оргтехніку. Злодіїв не знайшли. Пустили чутку, що ті залізли через незагратоване вікно. Однак, спостережливі медпрацівники сказали мені, що то було неможливо: віконні рами відкриваються всередину, а на підвіконнях стояли горщики з квітами. Двері у приймальню не були зламані. Отже, ключі?.. І сьогодні в кабінеті головного лікаря на підвіконні горщики з квітами, а зовні на вікнах - металеві грати.
О.К.