Генерал міліції Михайло Цимбалюк, коли ще перебував начальником ГУ МВС України у Полтавській області, заявив, що таким, як Губатий, не місце в органах внутрішніх справ. Але одразу чомусь не звільнив Губатого, а потім самого Цимбалюка нова влада перемістила на таку ж посаду у Львівську область. Губатий же залишився у Полтаві “при виконанні” і продовжив реалізовувати свій злий умисел у справі, при розгляді якої отримав оте генеральське “фе”.
Десь рік тому потелефонувала мені в редакцію “Полтавської думки” жителька Полтави Ніна Гончар і попросила провести журналістське розслідування по дорожньо-транспортній пригоді, в яку на своєму інвалідському автомобілі “Таврія” потрапив її чоловік Віктор Васильович Гончар. Сталося це 29 травня 2009 року у Полтаві, на Алмазному, на вул. Калініна, майже навпроти 26-ї школи. Водії знають, що в тому місці, неподалік зупинки “23 Вересня” і світлофора, всі транспортні засоби їдуть повільно, 30-40 кілометрів. Віктор Васильович рухався з Октябрського реабілітаційного центру в напрямку вул. Фрунзе. Минув регульований світлофором пішохідний перехід і автозупинку, як раптом спереду із-за мікроавтобуса, що стояв край дороги, на центральну частину дороги вискочила худорлява жінка років тридцяти, вдарила по вітровому склу його “Таврії” сумкою. У двох місцях вітрове скло з боку пасажирського місця стало схоже на дві великі паперові сніжинки.
Віктор Гончар взяв праворуч і метрів через двадцять зупинився. За мить якийсь чоловік підбіг до нього і почав вимагати гроші за те, що збив жінку. Натомість Віктор Гончар, не виходячи з кабіни, викликав ДАІ і “швидку допомогу”. Сидів у кабіні до їх приїзду. Прохач грошей як появився миттєво, так і зник, а “збита” жінка так само через хвилину після зіткнення уже сиділа навпроти “Таврії”. Вимагача грошей і сумки після того Гончар не бачив, у порушеній Губатим буквально на шостий день слідства кримінальній справі ні він, ні сумка… не фігурують.
Про ці деталі пригоди я дізнався пізніше. А на той телефонний дзвінок Ніни Гончар відповів: “Я журналіст, а не слідчий, щоб розбиратися у звичайній ДТП, які трапляються щодня. На те є навчені державою спеціалісти. До них і звертайтеся”. Ще дав зрозуміти Ніні Гончар, що беруся розслідувати конфлікти, що мають суспільне звучання. А тут, кажу їй, кому цікаво читати в газеті подробиці ДТП? Певно ж, нікому, окрім причетних до пригоди людей. Хто винен, мусить і понести відповідальність. “Не думаю, що інспектори ДАІ можуть щось там хімічити”, - говорив я Ніні Гончар.
І ось вона більше, ніж через рік після ДТП, знову телефонує мені в редакцію:
-Олександре Васильовичу, ви ж і ваша газета пишуть про таке, ми ж з чоловіком читаємо… Наша справа уже в суді, приїдьте хоч на суд і переконайтеся, що ця справа має, як ви кажете, суспільне звучання. Ми стільки за цей рік пережили, що не дай Боже… Явно ж слідчий Губатий і “потерпіла” Поберій у зговорі проти нашої сім’ї. Хочуть, щоб ми сплатили їм 10 тисяч гривень - і кримінальну справу закриють. Про це нам натякала по телефону Поберій, а Губатий навіть кілька разів у нас дома був, казав, що ви, мовляв, сплатіть Поберій гроші, а страхова компанія вам їх відшкодує. Казав тоді нам Губатий, що вини мого чоловіка там десять процентів, а на всі дев’яносто винна Поберій… Ми відмовилися платити, бо на всі сто переконалися, що мій чоловік не винен. Після того Губатий почав фабрикувати проти нас справу так, щоб і суд повірив… Уже позовні вимоги підняли до 18 тисяч гривень, мовби Поберій витратила на лікування. А чоловік мій морально пригнічений настільки, що й до суду не може прийти… Я тут зібрала стільки документів, що якщо їх проаналізувати, то все, що підтасував Губатий, виявиться страшною брехнею… Мова уже не про нас, Олександре Васильовичу… Я пройду все і відстою чоловіка і справедливість. Мова про Губатого, що такі слідчі міліції, як він, дискредитують усю міліцію.
І державу! Роблю уже я свій висновок, коли кількома пізніми вечорами перечитував зібрані Ніною Гончар матеріали кримінальної справи, що виникла на простій ДТП на вулиці Калініна в Полтаві. ДТП, у якій, по суті, фізично ніхто не постраждав. На “Таврії”, окрім розсіченого скла - жодної подряпини! Як показала МРТ (магнітно-резонансна терапія), ніяких переломів, гематом, струсу головного мозку, судинних відхилень на тілі і в тілі “потерпілої” Поберій - немає! Про це засвідчив і консиліум лікарів 1-ї міської лікарні на чолі з Валерієм Савченком. Цього лікаря я знаю давно і як людину, і як спеціаліста, і як свого часу достойного депутата міської ради. Він не піде проти своєї совісті.
Звідки ж, від яких лікарів у Губатого взялися зовсім протилежні діагнози щодо Поберій, які він долучив до матеріалів свого слідства? Ці питання Ніна Гончар адресувала міському управлінню охорони здоров’я. Його начальник Сергій Котов, професійним оком оглянувши представлені заявницею лікарські висновки, одразу запідозрив неладне “у своєму королівстві”, пообіцяв провести службове розслідування і вивести на чисту воду нечистих совістю, а може, й на руку, медиків. Тих, які накладали гіпс “потерпілій” Поберій, виписували їй рецепти ліків на тисячі гривень (щоб потім на підставі цього Поберій збільшувала позовну суму до Гончара), хто, на прохання Губатого, беззастережно оглядав подані ним рентгенівські знімки і констатував по них перелом…
Однак, служба Котова не перевірила скарги Ніни Гончар, відписалася. Після цього я разом з Ніною Олександрівною знову прийшли у кабінет до Котова і додали факти, які таки ж підтверджують перше враження самого Сергія Олександровича, що окремі медики (прізвища їхні відомі і нам, і йому), на нашу думку, стали жертвами тиску і обману з боку представника третьої влади - слідчого міліції Губатого і виконали його волю, давши неправдиві медичні висновки щодо учасниці ДТП Поберій. Саме ці висновки Губатий вигідно для себе і “потерпілої” долучив до кримінальної справи.
Тим часом Ніна Гончар, жінка грамотна, з вищою педагогічною освітою (не повелася, бачте, на провокований слідчим хабар, не пішла проти совісті!), збирала, як тільки могла, документальні докази невинності свого чоловіка в тій дорожній пригоді. Губатому зі своїми “корочками”, що дають йому право чинити що завгодно, певно ж, невтямки було, що ця скромна жінка згодом, пробачте на слові, розмаже його “професійну честь і гідність” так, що його, а не її чоловіка треба саджати у в’язницю.
Спочатку Ніна Олександрівна понадіялася, що вище міліцейське начальство вкаже Губатому на, м’яко кажучи, халатне розслідування ДТП. З цим проханням жінка й записалася на прийом до тодішнього начальника обласної міліції М. Цимбалюка на початку жовтня 2009 року. Він, вислухавши Ніну Гончар, при ній же кинув Губатому оту оціночну фразу щодо його “місця у правоохоронних органах”. Це чув і представник Громадської колегії при ГУ МВС у Полтавській області Валентин Волошин, який постійно щоп’ятниці буває на прийомах громадян, що їх ведуть начальники обласної міліції. Але, як ми вже сказали, не сталося… За словом діла не було. Цимбалюк відслужив у Полтаві, а з його заступником О. Шилом (цей і при новій владі залишився при посаді) Ніна Олександрівна відмовилася зустрічатися, бо тричі в нього була і зрозуміла, що цей полковник, на відміну від Цимбалюка, захищає Губатого, а доводів Гончар слухати не хоче, мовляв, за його словами, суд розбереться.
Осмілілий відбуттям Цимбалюка і підтриманий Шилом, слідчий Губатий доводить кримінальну справу на Віктора Гончара до суду. “Дослідився” до того, що побачив на місці ДТП пішохідну “зебру”, якої там ніколи не було. Привозив Ніну Гончар на місце пригоди і показував, мовляв, ось, дивись, сліди від “зебри”, але вона зітерлася. І це при тому, що у Губатого була довідка шляхової дільниці: на вказаному нею відрізку вулиці Калініна ніколи “зебра” не набивалася. А Губатому треба, щоб “зебра” була, адже в такому разі Гончар “збив” Поберій на “нерегульованому пішохідному переході”.
Отже, Губатий, заручившись підтримкою медиків, а також двох інспекторів ДАІ, свідком Михайлюком, повністю довів вину водія “Таврії” Віктора Гончара.
І суд розпочався. Свідок Михайлюк раптом відмовляється від своїх свідчень. Каже, що на допит його ніхто не викликав, а слідчий прийшов до нього додому з надрукованим текстом, і він, Михайлюк, підписав не читаючи.
Оце так! А яку лажу підписав - Михайлюк зрозумів у суді, через те й відмовився від сфабрикованого слідчим тексту. Ну, а Поберій, заручившись підтримкою Губатого, і собі осміліла - вимагає з Гончара 11 тисяч гривень і погрожує, що той довічно ще платитиме їй за інвалідність. Тим часом прокурор у зверненні до суду просить стягти з Гончара 690 грн. за мовби витрачені 1-ю міською лікарнею на лікування Поберій. Майже в таку ж суму обійшлася Гончарам автотехнічна експертиза їхнього автомобіля. Але, що важливо підкреслити, експертизу розсіченого скла слідчий Губатий робити… відмовився. І це не дивно. Адже така експертиза підтвердила б, що головою чи ліктем саме так скло розбити не можливо. Ніна Гончар каже, що даішники схиляли її до того, що скло можна вже замінити одразу, “на другий день”, казали. Чи не тому намагалися позбутися вітрового скла, як важливого речового доказу? Гончарі і тут виявилися мудрішими: зберегли скло у машині, і тепер будь-який експерт може подивитися на нього і остаточно накрити Губатого “мокрою рядниною”.
Отже, ні скло, ні сумка, якою Поберій вдарила по ньому, в доказах Губатого не фігурують. Уже в першому судовому засіданні липові доводи Губатого луснули, як мильні бульбашки.
На засідання суду 9 липня 2010 року (це вже п’яте чи шосте засідання, по яких “тягають” інваліда 1-ї групи) я прийшов, аби вислухати інші сторони. Прийшов і Губатий, а Поберій привела ще свідків. До початку засідання я спілкувався з обома сторонами. Мама Поберій клопочеться про здоров’я доньки. Інша жінка, пані Інна, як і сама Поберій, налаштовані в розмові агресивно і з вірою в те, що ось-ось вони отримають повне задоволення від вироку суду.
- Він збив її на пішохідному переході, - грозиться Інна-свідок, - я працюю там поряд, знаю, там перехід і “зебра” були, але затерті.
- Ніякої “зебри” там ніколи не було, - відповідає їм Ніна Гончар. І тут же адресує Поберій: - Ви самі вибігли на дорогу і повинні нести всю відповідальність.
Губатий мовчки спостерігає за словесною перепалкою. В розмову сторін не втручається.
І тут настає кульмінаційний момент. Всім присутнім учасникам судового засідання, що з коридору уже зайшли в судову залу, чекаючи приходу судді, Ніна Гончар показує фотографію і каже:
- Дивіться, немає на місці ДТП “зебри”.
Поберій і її свідки уважно вдивляються у фото і голосно заперечують:
- Там після того ремонтували дорогу, затерли, асфальтом заклали! І взагалі, тепер на комп’ютері хоч яку фотографію можна зробити.
- Це фото зроблено у день ДТП, 29 травня 2009 року, - переконує їх Ніна Гончар.
- Ні, неправда, вона бреше, - захвилювалися її опоненти.
Я беру фото в руки і кажу:
- А ви уважно подивіться: бачите, ось у куточку вгорі видно рекламний щит, який сповіщає про відкриття у Полтаві торговельного комплексу “Київ”. Через два дні на цьому біг-борді була вже інша реклама - про футбол.
У позивачів враз відібрало мову. Як кажуть у таких випадках, щелепи повідвисали. Вони примовкли, потупивши очі в підлогу. Після цього один із свідків, який сидів біля Поберій, попросив мене не згадувати його прізвища в газеті.
Зайшов суддя Анатолій Савченко. Через неявку Віктора Гончара, який передав довідку про хворобу, повідомивши, що не може бути присутнім, суд відклав справу до 27 серпня.
Я підійшов до Губатого:
- Як же так, що Ви оце зробили винним невинну людину?
- Вина їхня - п’ятдесят на п’ятдесят, - ніяковіючи, відповів Губатий.
- Та де ж “п’ятдесят на п’ятдесят”, якщо повністю винна Поберій. Вона ж спереду маршрутки, що стояла, вискочила на проїжджу частину в забороненому місці… І де та сумка, що була в її руках? Чому Ви про неї ніде не згадуєте?
Губатий відводить очі і мовчить. Бачу, як він ніяковіє ще більше, і понуривши голову, виходить в коридор.
P.S. Я не називаю справжнього прізвища слідчого лише з тих міркувань, що він може бути невільною жертвою у міліцейських схемах добування грошей для вищого начальства. Про ці схеми говорять з найвищих трибун. Такі схеми опустили Україну до 146 місця серед країн з найвищою корупцією. Начальство зобов’язує таких підлеглих, як Губатий, правдами і неправдами добувати гроші. З тих 10 тисяч Губатому могла б перепасти тисяча. А решта йшла б верхам. Так, наприклад, міліціонери підвели до згуби миргородського фермера, у якого задіяні у таких схемах шахраї безкарно забрали 100 тонн соняшнику на 300 тисяч гривень. За такими схемами “менти” забрали у кредитної офіцерської спілки комп’ютерної техніки на 50 тисяч гривень, а тепер змушені “в знак подяки” кришувати злодіїв, які обібрали цю кредитну спілку на 9 мільйонів гривень, по суті обібрали півтисячі полтавських пенсіонерів, які тримали там депозитні вклади… Ну, а щодо сумки, якою Поберій вдарила по вітровому склу… Свого часу, коли я чотири роки працював у Києві у Верховній Раді, натрапляв на газетні публікації про ось такі фальшиві ДТП, коли перехожий зумисно провокував падіння мовби від удару машини і тут же його спільники підбігали і вимагали з водія гроші, аби той швидко розрахувався і таким чином уникав кримінальної відповідальності. Чи не подібне сталося і на вулиці Калініна 29 травня 2009 року за участю Поберій і того чоловіка, який тут же вимагав у Гончара гроші, але, отримавши відкоша, зник з місця події разом із сумкою, в якій були два тверді предмети, якими Поберій і розбила скло? Хочеться бути впевненим, що український суд дасть правильну оцінку учасникам цього звичайного, але суспільно резонансного ДТП.
Немає коментарів:
Дописати коментар